Розмір шрифту

A

Українська соціал-демократична робітнича партія (незалежних)

УКРАЇ́НСЬКА СОЦІА́Л-ДЕМОКРАТИ́ЧНА РОБІТНИ́ЧА ПА́РТІЯ (незалежних)  — партія ліво-соціалістичного, згодом — націонал-комуністичного спрямува­н­ня. Виникла як ліва фракція внаслідок роз­колу УСДРП на 4-му зʼ­їзді (10—12 січня 1919, Київ). Лідери: М. Ткаченко, Андрій Річицький, А. Драгомирецький, Ю. Мазуренко, М. Авдієнко. Друкований орган — г. «Червоний прапор». УСДРП(н) вимагала пере­творе­н­ня УНР у суверен­ну незалежну соціалістичну республіку українських робітничо-селянських рад, а Директорії — в уряд блоку національно-революційних партій. Незалежники заперечували потребу федерації з Росією, вважали більшовиків антиукраїнською партією, ворожою до української державності. Водночас вони вимагали від Директорії припинити пере­слідува­н­ня комуністів і боротьбистів, висловлювали готовність бути посередниками в пере­говорах між РРФСР і УНР. Сподіваючись реалізувати свої про­грамні засади, УСДРП(н) продовжувала діяльність у Києві та ін. містах після від­ступу Директорії, намагалася долучитися до радянського будівництва, її члени брали участь у роботі рад, за­ймали керівні посади в державних органах (Ю. Мазуренко, О. Грудницький та ін.). Мала принципові роз­ходже­н­ня з більшовиками у національному питан­ні (стояла на засадах побудови національної держави, а не лише культури), аграрній політиці. Реалії «другої радянської влади» не­вдовзі штовхнули незалежників до збройної боротьби за повале­н­ня комуністичного режиму в Україні. У березні 1919 незалежники почали під­готовку до антибільшовицького пов­ста­н­ня з опорою на українське селянство, на­прикінці квітня утворили Всеукр­ревком (голова — А. Драгомирецький), пере­йшли у під­пі­л­ля й роз­почали від­крите пов­ста­н­ня проти радянської влади. Головним отаманом пов­станських військ став Ю. Мазуренко, нач­штабу — Малолітко (Сатана). Їхні загони (4—5 тис. осіб) у травні—липні 1919 оперували на пів­дні Київщини. Незалежники намагалися під­порядкувати собі пов­станські сили інших отаманів (Зеленого, М. Григорʼєва). Це пов­ста­н­ня значною мірою пі­дірвало «другу радянську владу», стало потужним каталізатором і обʼ­єд­навчим осередком антибільшовицького руху. Однак УСДРП(н) не змогла ідеологічно опанувати й належно керувати остан­нім: пов­станці не виконували накази політичного та військового керівництва, грабували мирне населе­н­ня, чинили єврейські погроми. Лише в липні 1919 Ю. Тютюн­ник реорганізував пов­станські загони, про­рвав червоний фронт на Поділ­лі та влився до Армії УНР. За наказом С. Петлюри частину пов­станців обез­зброєно, а лідерів незалежників заарештовано контр­розвідкою. Не­вдовзі вони були звільнені, хоча й не приховували нелояльності до Директорії. Від літа 1919 Андрій Річицький та ін. почали висловлюватися за пере­творе­н­ня УСДРП(н) на велику українську партію, що мала обʼ­єд­нати навколо себе всі національні комуністичні сили та увійти до Комінтерну. На­прикінці 1919, коли Червона армія зайняла Україну, незалежники остаточно ро­зірвали з УНР і заявили про пере­хід на комуністичні позиції. М. Ткаченко та Ю. Мазуренко провели успішні пере­говори з ЦК РКП(б) про легалізацію незалежників в Україні. У січні 1920 в Києві поновлено вихід г. «Червоний прапор», на сторінках якої з національно-комуністичних позицій продовжено полеміку з більшовиками щодо українського пита­н­ня, однак незалежники вже не ставили під сумнів їхній пріоритет у соціалістичній революції та комунізмі. 22—25 січня 1920 від­бувся зʼїзд, на якому формально роз­пущено УСДРП(н) і проголошено її Українською комуністичною партією. У квітні 1919 від УСДРП(н) від­кололася її менша частина, що від­мовилася від пов­ста­н­ня проти більшовиків. Під на­звою УСДРП (незалежник-лівих), декларуючи «необхідність єдиного фронту революції і спільної боротьби проти контр­революції», вона лишилася на легальному становищі, спів­працювала з КП(б)У, хоч і роз­ходилася з більшовиками в національному питан­ні, критикувала остан­ніх за шовінізм. 14 червня 1919 пред­ставники незалежних-лівих В. Гукович, А. Дігтярь, Г. Черепенко уві­йшли до ВУЦВК. 6 серпня 1919 УСДРП (незалежних-лівих) обʼ­єд­налася з УПСР (комуністів-боротьбистів) в Українську комуністичну партію (боротьбистів).

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
берез. 2025
Том ЕСУ:
стаття має лише електронну версію
Дата опублікування статті онлайн:
Тематичний розділ сайту:
Політика
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
887824
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
13
сьогодні:
1
Бібліографічний опис:

Українська соціал-демократична робітнича партія (незалежних) / О. П. Юренко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2025. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-887824.

Ukrainska sotsial-demokratychna robitnycha partiia (nezalezhnykh) / O. P. Yurenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2025. – Available at: https://esu.com.ua/article-887824.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору