ТРУШ Мирон Іванович (01. 10. 1906, Львів — 24. 06. 1978, м. Краків, Польща) — спортс­мен, фахівець у галузі звукової кінемато­графії. Син І. Труша та А. Драгоманової-Труш, онук М. Драгоманова та Л. Драгоманової-Кучинської (див. Драгоманови), брат Аріадни та Романа Трушів, двоюрідний племін­ник Лесі Українки. На­вчався в Державній академічній гімназії у Львові (1916–22) та на електротехнічному від­ділен­ні механічного факультету Львівської політехніки (1926–28). З юних літ за­ймався футболом, великим тенісом і стрільбою з лука. Належав до проводу спортивного товариства «Україна» (Львів); стояв біля витоків його хокейної секції; був нападником хокейної команди «Україна» (від 1930). Уві­йшов до складу польської хокейної команди м. Закопане (1934). Тогочасні спортивні екс­перти вважали його одним із найкращих хоке­їстів Європи. Після заверше­н­ня 2-ї світової війни — тренер однієї з хокейних команд Москви. Т. як нападник випрацював власний метод заби­т­тя шайби, який пере­йняли російські хоке­їсти, зокрема його активно використовував заслужений майстер спорту СРСР В. Бобров. 1937 разом із братом Романом і К. Філіпом пере­міг у командних змага­н­нях зі стрільби з лука на чемпіонаті в Польщі, згодом став чемпіоном світу в командному заліку у Франції та посів 7-е місце за особисті досягне­н­ня. Цікавився фото­справою та кінемато­графією. 1931 спільно з братами Я.-П. і В.-Й. Слоневськими та С. Скодою заснував у Львові на вул. Шимоновичів (нині А. Мельника), № 5 кіностудію «Оріон-фільм», обладнану унікальною апаратурою для звукової зйомки, де записували перші кіноновини, проводили дослідже­н­ня в галузі звукового кіно. Як від­повід­альний за фото­з­йомку та якість звуку, Т. брав участь у створен­ні 8-и звукових фільмів про архітектурні памʼятки Львова (1932). На­прикінці 1930-х рр. обласне управлі­н­ня НКВС сфальсифікувало справу проти Т., який до початку 2-ї світової війни працював інженером на автоматичній телефон­ній станції у Львові. 1940 заарештований за звинуваче­н­ням у причетності до діяльності ОУН, але за від­сутністю доказів його від­пустили через місяць. У листопаді 1944 заарештований вдруге і 1945 засуджений до 20-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Воркуті, де він телефонізував шахти. 1956 пере­ведений у м. Углич Ярославської обл. (обидва — РФ). Не­зважаючи на клопота­н­ня матері, адресовані Л. Берії, Т. звільнено лише не­вдовзі після смерті Сталіна — у жовтні 1956. У листопаді цього ж року отримав до­звіл на виїзд до Львова, а не­вдовзі — на пере­їзд до Польщі. Зневірений у пер­спективах прожива­н­ня в УРСР, він оселився в Новій Гуті. Остан­ні 20 р. мешкав у Кракові, де працював керівником від­ділу продукції в господарському ко­оперативі. У Національному музеї у Львові зберігається його порт­рет, створений І. Трушем у 1930-х рр.