ТРУШ Іван Іванович (06(18). 01. 1869, с. Висоцько, нині Золочівського р-ну Львівської обл. — 21. 03. 1941, Львів) — живописець, мистецький критик, громадський діяч, редактор, видавець. Чоловік А. Драгоманової-Труш (див. Драгоманови), батько Аріадни, Мирона та Романа Трушів. Член НТШ (1901), СХУ (1940). Закінчив Краківську школу образотворчих мистецтв (Польща, 1897; викладачі І. Яблонський, Л. Леф­флер, Ю. Унєжиський, В. Лущкевич, Л. Вичулковський, Я. Станіславський), де захопився естетикою ім­пресіонізму. На­вчався в Академіях образотворчих мистецтв у Відні (1894) та Мюнхені (Німеч­чина, 1897; водночас від­відував приватну школу А. Ажбе). Член студентського товариства «Українська академічна громада» у Кракові; належав до кола прихильників М. Драгоманова; приятелював із В. Стефаником; по­зна­йомився з М. Івасюком. Від 1897 — у Львові, де став одним із лідерів культурно-мистецького життя. Учасник зʼ­їзду українських письмен­ників з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» І. Котляревського (Львів, 1898). Викладав у Київській рисувальній школі (1900), Вільній академії мистецтв (Львів, 1912–13). Голова Музейної комісії (1920), Комісії з пере­похова­н­ня І. Франка у Львові (1921). Виконав проєкти памʼятників: Т. Шевченкові в Києві (1913), І. Франкові у Львові (1926; надмогильний) та Дрогобичі (Львівська обл., 1937). Екс­периментував у царині графічного дизайну. Створив віньєтки в техніці літо­графії до «Обжинків» Ф. Колес­си та музичних композицій М. Глінки (1898), обкладинку ви­да­н­ня «Скит Манявський і Богородчанський іконостас» (Л., 1926). У творчості еволюціонував від академічного класичного письма до пошуків в ім­пресіоністичній манері, модерну (сецесії) та символізму. Основні роботи — у жанрах пленерного пейзажу, психологічного порт­рета й сюжетних композицій, що по­значені глибоким психологізмом, виразним філософським контекс­том і яскравим національним забарвле­н­ням. Найбільш результативним був львівський період (до 1912). Митець подорожував Гуцульщиною (1890–1900-і рр.), Над­дні­прянською Україною (1900–18), Кримом (1901, 1903–04), Італією (1902, 1908) та країнами Близького Сходу (1912). У роботах ви­ступає неперевершеним колористом (його називали поетом кольору та сонця). Поразка Визвольних змагань 1917–21 по­значилася на тематичному діапазоні робіт 2-го періоду (1913–26): пере­жива­н­ня й роз­думи художника зна­йшли від­ображе­н­ня в циклах галицьких краєвидів «Про самоту», «В обі­ймах снігу», «З життя пнів і дерев», «Луги і поля», «Єврейські кладовища», «Квіти», що наділені символістичним звуча­н­ням. Творам 3-го періоду (1927–41) притаман­ні тяжі­н­ня до алегоричної персоніфікації мотивів природи. Мистецький хист Т. роз­крився також у жанрі психологічного порт­рета (ві­домо близько 350 робіт). Його працю над сюжетними композиціями ре­презентує цикл «Наше життя». Творча спадщина митця становить близько 6 тис. робіт. Т. — спів­організатор і за­ступник директора Товариства для роз­вою руської штуки у Львові (1898; учасник двох його ви­ставок 1898, 1900), один з ініціаторів створе­н­ня Групи шести (1903; екс­понент її ви­ставки 1904). Спільно з М. Грушевським та І. Франком заснував Товариство прихильників української літератури, науки й штуки (1904; був його секретарем). Організатор, член журі та учасник 1-ї Всеукраїнської ви­ставки (1905; усі — Львів), а також мистецьких ви­ставок в Аб­бації (нині м. Опатія, Хорватія, 1901), Кракові (1902, 1938–39), Львові (1904–1910, 1917 —19, 1926 —29, 1932, 1934–39), Лондоні, Софії (обидві — 1906), Києві (1911), По­знані (1929), Варшаві (1931, 1934), Москві (1940). Персональні — у Львові (1899, 1901, 1903–04, 1941 — посмертна). Видавець і редактор су­спільно-політичного часопису «Будучність» (1899, спільно з Є. Левицьким та В. Охримовичем), першого українського мистецтво­знавчого журналу «Артистичний вістник» (1905, спільно із С. Людкевичем). Автор числен­них  статей у галузі мистецької критики та літературо­знавства в періодичних ви­да­н­нях: «Літературно-науковий вістник», «Записки НТШ», «Галичанин», «Діло», «Життя і слово», «Неділя», «Ukrainische Rundschau», «Іllustrierte Zeitung». Деякі твори Т. зберігають у Національному музеї у Львові, Національному художньому музеї України, Національному музеї історії України (обидва — Київ), Музеї етно­графії та художнього промислу (Львів), Львівському літературно-меморіальному музеї І. Франка, Львівському історичному музеї, Історико-меморіальному музеї М. Грушевського (Київ), Харківському, Закарпатському (Ужгород) художніх музеях та ін. Його іменем на­звано вулицю у Львові (1946), Львівську обласну премію в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури (2002). Митцю встановлено гранітний над­гробок на Личаківському цвинтарі (1951), а також памʼятники в с. Висоцько (1974; обидва — скульптор Є. Дзиндра) перед головним входом у Стрийський парк (Львів, 1997; скульптор С. Олешко). 1959 засновано меморіальний музей у с. Заболотці (нині Золочівський р-н), 1989 — художньо-меморіальний музей І. Труша у Львові (на фасаді будинку встановлено барельєф; скульптор Й. Садовський). Його імʼя присвоєно Львівському училищу прикладного мистецтва (нині коледж декоративного і ужиткового мистецтва, 1956) та Бродівській гімназії (1999). До 150-ліття від дня народже­н­ня митця НБУ випустив ювілейну монету «Іван Труш» номіналом 2 грн, «Укрпошта» — художньо-маркований конверт (2019). У 2020 створено художньо-документальний фільм «“Іван та Аріадна”: творчість та історія коха­н­ня художника Івана Труша та його музи Аріадни Драгоманової. Гра долі» (студія «Віател», Київ).