Перший Український фронт

ПЕ́РШИЙ УКРАЇ́НСЬКИЙ ФРОНТ. Cтворений 20 жовтня 1943 внаслідок пере­йменува­н­ня Воронезького фронту (13-а, 27-а, 38-а, 40-а, 47-а, 60-а загальновійськові, 3 гвардійська танкова і 2-а повітряна армії). У ході війни у різний час до його складу входили й ін. армії. Зʼ­єд­на­н­ня фронту здійснили Київську на­ступальну операцію, внаслідок якої 6 листопада 1943 було визволено Київ, під час Київської оборон­ної операції 1943 зірвали плани противника знову оволодіти Києвом і від­новити оборону по Дні­пру, провели Житомирсько-Бердичівську на­ступальну операцію. Армії лівого крила фронту у взаємодії з військами Другого Українського фронту взяли участь у Корсунь-Шевченківській операції 1944, а праве крило майже одночасно здійснило Рівненсько-Луцьку на­ступальну операцію 1944. Під час Проскурівсько-Чернівецької на­ступальної операції і Львівсько-Сандомирської операції 1944 війська фронту звільнили західні області України, пів­ден­но-східні ра­йони Польщі, захопили на західному березі Вісли великий плацдарм. Після проведе­н­ня у січні—березні 1945 фронтом Сандомирсько-Силезької, Нижньо- і Верх­ньосилезької на­ступальних операцій склалися сприятливі умови для на­ступу на Берлін і на дрезденсько-празькому напрямку. У взаємодії з військами 1-го і 2-го Білоруських фронтів у квітні—травні 1945 П. У. ф. брав участь у Берлінській на­ступальній операції 1945. Остан­ньою операцією радянських ЗС у війні проти нацистської Німеч­чини (після її капітуляції) стала Празька на­ступальна операція 1945, здійснена П. У. ф. спільно зі зʼ­єд­на­н­нями 2-го Українського фронту і Четвертого Українського фронту, що завершила роз­гром вермахту. Війська П. У. ф. і 2-го Українського фронту після Празької на­ступальної операції 1945, просуваючись на захід, у смузі П. У. ф. зу­стрілися із частинами американської 3-ї армії. Польове управлі­н­ня фронту після його роз­формува­н­ня 10 червня 1945 реорганізовано в управлі­н­ня Центральної групи військ. Командувачі: генерал армії М. Ватутін (20 жовтня 1943 — 2 березня 1944), Маршали Радянського Союзу Г. Жуков (2 березня 1944 — 24 травня 1944) та І. Конєв (24 травня 1944 — 10 червня 1945).

Завантажити статтю