Київська наступальна операція
КИ́ЇВСЬКА НАСТУПА́ЛЬНА ОПЕРА́ЦІЯ Проведена 3–13 листопада 1943 військами Першого Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ватутіна з метою визволення Києва та створення передумов для визволення всієї Правобережної України. Інша назва — Битва за Київ. Наприкінці вересня 1943 радянські війська форсували Дніпро й захопили плацдарми на Півночі (по лінії Лютіж–Вишгород) і Півдні (у районі Великого Букрина) від Києва. Протягом жовтня радянські війська двічі безуспішно намагалися прорвати оборону та вийти до Києва (основний удар завдавали з Букринського плацдарму, допоміжний — із Лютіжа), однак незначні розміри Букринського плацдарму утруднювали концентрацію та маневрування військ і бойової техніки (радянська армія тільки вбитими втратила близько 240 тис. осіб). Водночас 38-й армії вдалося дещо розширити Лютізький плацдарм. Враховуючи це, Ставка наказала завдати головного удару з Лютізького плацдарму, куди таємно протягом декількох днів перекинуто частину військ із Букринського плацдарму, зокрема 3-ю гвардійську танкову армію під командуванням генерал-лейтенанта П. Рибалка. Прорив оборони на Лютізькому плацдармі та безпосереднє визволення Києва повинна була здійснювати 38-а армія (командувач — генерал-полковник К. Москаленко); 60-а армія (генерал-лейтенант І. Черняховський) — завдати удару від с. Горностайпіль на Південний Захід, 13-а (генерал-полковник М. Пухов) — перейти в наступ у напрямі на Овруч. Перед початком Київської наступальної операції командування 1-го Українського фронту мало в своєму розпорядженні 50 дивізій, близько 7 тис. гармат і мінометів, 675 танків, близько 700 літаків. Їм протистояли 24 піхотні, 7 танкових і 2 моторизовані німецькі дивізії (близько 400 танків і 665 літаків). Німецьке командування заздалегідь готувалося до оборони Києва і 23 вересня видало наказ про відселення киян за межі міста. 1 листопада перейшли у наступ на Київ із Букринського плацдарму 40-а (генерал-лейтенант П. Жмаченко) і 27-а (генерал-лейтенант С. Трофименко) армії, що відволікли частину ворожих сил; 3 листопада завдали удару з Лютізького плацдарму війська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу в напрямі на Святошино–Васильків (наприкінці дня Й. Сталін наказав визволити Київ не пізніше 5–6 листопада — до чергової річниці більшовицького перевороту 1917). Для остаточного прориву оборони ворога у бій введено 3-ю гвардійську танкову армію. 6 листопада радянські війська визволили Київ, 7 листопада — Фастів, 13 листопада — Житомир. За наказом Ставки війська лівого крила та центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони, війська правого крила продовжили наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир–Коростень–Черняхів. Радянські війська розгромили 12 піхотних, 2 танкові і 1 моторизовану дивізії, визволили Київ і захопили важливий стратегічний плацдарм, що сприяло визволенню Правобережної України. Близько 2500 тис. солдатів і офіцерів за форсування Дніпра та бої на київському напрямі відзначено званням Героїв Радянського Союзу. Однак при цьому радянська армія зазнала значних втрат: за офіційними даними, у боях загинуло 417 тис. солдатів і офіцерів; втрати німецьких військ вбитими і пораненими оцінюють у 124 тис. осіб. На місці розташування командного пункту 1-го Українського фронту в с. Нові Петрівці (Вишгородського р-ну Київської обл.) створено «Битва за Київ у 1943 році» Державний музей-заповідник.