ПІСКО́РСЬКИЙ Володимир Костянтинович (29. 07(10. 08). 1867, Одеса — 03(16). 08. 1910, ст. Зелений Дол, нині м. Зеленодольськ, Татар­стан, РФ, похований у Києві) — історик-іспанолог, медієвіст. Батько Костянтина, Єлизавети, Ніни, Олени Пі­скорських. Професор (1899), член-кореспондент Барселонської королівської академії наук і мистецтв (1901). Член Історичного товариства Нестора-літописця (1890), Історичного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті (1891), Історико-філологічного товариства при Історико-філологічному ін­ституті князя Без­бородька в Ніжині (нині Чернігівська обл., 1899). У 1878–79 на­вчався у 4-й прогімназії в Санкт-Петербурзі, 1879–86 — у 1-й Київський гімназії, 1886–90 — в Університеті св. Володимира у Києві (учень В. Антоновича та І. Лучицького), де й працював: 1891–94 — стипендіат, від 1893 — приват-доцент. 1896–98 пере­бував у науковому від­ряджен­ні у Франції, Іспанії. 1898 захистив магістерську, 1901 — докторську дисертації. 1899–1904 — професор Історико-філологічного ін­ституту князя Без­бородька; 1906–10 — Казанського університету (Росія). 1900, 1902, 1907, 1908, 1910 здійснив наукові від­рядже­н­ня до Німеч­чини, Великої Британії, Швейцарії, Італії, Португалії. Фундатор російської та української іспаністики, автор ґрунтовних праць з історії середньовічної Португалії, Італії та ін. європейських країн, а також спогадів «История моего профес­сорства в Нежине» // «История и историки» (Москва, 1979). Трагічно загинув (потрапив під поїзд). Архів П. зберігається у Російській державній бібілотеці у Москві.