Празька весна 1968

«ПРА́ЗЬКА ВЕСНА́» 1968  — період політичної лібералізації та су­спільно-політичних реформ у Чехословач­чині. Тривала від січня (пленум ЦК Комуністичної партії Чехословач­чини — КПЧ, обра­н­ня А. Дубчека 1-м секретарем ЦК КПЧ) до серпня (вторгне­н­ня військових під­роз­ділів ЗС СРСР і країн Варшавського договору до Чехословач­чини) 1968, була спрямована на побудову «соціалізму з людським облич­чям». 

У своїй основі це су­спільний рух широких мас за демократичні пере­творе­н­ня в країні, зініці­йовані реформаторською течією всередині КПЧ і пред­ставниками інтелігенції. Радянська пропаганда називала події в Чехословач­чині «за­грозою для соціалістичної системи». Усві­домлюючи це, влада прагнула не допустити впливу демократичних процесів у Чехословач­чині на радянське су­спільство. У СРСР, і зокрема в Україні, важливу роль у формуван­ні громадської думки ві­діграли закриті інформаційні листи ЦК КПРС. У 1968 — 1-й пол. 1969 їх надсилали первин­ним партійним організаціям країни, вони стали стрижнем ідеологічних заходів, роз­рахованих на членів КПРС і широкі кола населе­н­ня. Однією із форм ідеологічної та психологічної обробки населе­н­ня було проведе­н­ня засі­дань партійного активу, закритих і від­критих партійних зборів, масових мітингів у трудових колективах. Дієвий вплив на населе­н­ня мали ЗМІ, що поширювали матеріали в руслі рішень вищого партійно-державного керівництва СРСР. 

Не­зважаючи на протидію владних структур, жорстку цензуру, обʼєктивна інформація про події 1968 у Чехословач­чині різноманітними ка­налами доходила в УРСР і поширювалася серед населе­н­ня. Важливим засобом її роз­по­всюдже­н­ня залишалися чехословацькі ЗМІ, що здійснювали свій вплив не лише на західні, а й на інші регіони України. Принципово нове уявле­н­ня про те, що від­бувалося в Чехословач­чині, українці отримували в процесі обміну офіційними делегаціями по лінії партійних, радянських, комсомольських, проф­спілкових органів, громадських організацій, туристичних про­грам. 

«П. в.» 1968 активізувала су­спільно-політичні процеси в Україні. Її ідеї певним чином політизували су­спільство, стимулювали роз­виток українського національного правозахисного руху, в якому через «П. в.» 1968 ви­зрівала ідея можливості реальних змін у тоталітарній системі, що зна­йшло свій прояв у різноманітних формах не­вдоволень — від від­критого засудже­н­ня окупації Чехословач­чини до пошире­н­ня листівок, прокламацій, написа­н­ня анонімних листів, надписів, здійсне­н­ня ін. протестних акцій, а також на побутовому рівні в усіх регіонах УРСР, особливо після 21 серпня 1968. Аби виправдати дії і втруча­н­ня у внутрішні справи іншої країни, керівництво СРСР намагалося дис­кредитувати демократичні процеси в Чехословач­чині, називало їх «контр­революцією», тлумачило як «намага­н­ня від­новити буржуазний лад». 

Офіційне об­ґрунтува­н­ня введе­н­ня військ викликало сумнів у колах української наукової, творчої інтелігенції, серед студентської молоді, робітників, селянства, духовенства, які вбачали в тискові на Чехословач­чину від­хід від принципів демократії, забезпече­н­ня прав і свобод людини. Під впливом чехословацьких подій 1968 на якісно новий рівень під­нявся громадський рух за легалізацію УГКЦ. Принципово нові під­ходи чехословацького керівництва до свободи віро­сповідань, від­новле­н­ня греко-католицької Церкви в Чехословач­чині 1968, поверне­н­ня храмів і культового майна стали своєрідним сигналом для католиків східного обряду України. Утихомире­н­ня не­прийнятної для партійно-державного керівництва СРСР громадської думки від­носно подій у Чехословач­чині здійснювали різними методами — від профілактичних бесід в управлі­н­нях КДБ і пере­вірок на професійній основі до поруше­н­ня кримінальних справ, що тягнули за собою тривалий термін увʼязне­н­ня. 

Одним із засобів боротьби з інакодумством стало поруше­н­ня кримінальних справ за 62-ю і 197-ю ста­т­тями Кримінального кодексу УРСР. Крім того, у звинувачувальних висновках чільне місце посідало, серед іншого, «антирадянське трактува­н­ня чехословацьких подій». Як приклади — кримінальні справи Г. Алтуняна, П. Григоренка, В. Захарченка, Д. Мазура та ін. 

Загалом події «П. в.» 1968 стали важливим явищем су­спільно-політичного життя Європи 2-ї половинин 20 ст., однією із найсер­йозніших політичних криз у соціалістичному таборі. Її ідеї значно вплинули на зародже­н­ня анти­авторитарних ідей, що втілилися на практиці у 1980-х рр. і при­звели, зрештою, до зміни су­спільного ладу в СРСР і країнах Східної Європи.