Радянського будівництва і права Інститут

РАДЯ́НСЬКОГО БУДІВНИ́ЦТВА І ПРА́ВА Ін­ститут. Заснований 1927 у Харкові від­повід­но до ріше­н­ня 10-го Всеукраїнського зʼ­їзду рад як Ін­ститут радянського будівництва при ВУЦВК з метою систематичного ви­вче­н­ня та узагальне­н­ня практики діяльності органів державної влади у республіці. 1929 ВУЦВК затвердив статут ін­ституту, його директором став 1-й секретар ЦК КП(б)У С. Косіор. До ін­ституту були за­прошені ві­домі вчені-право­знавці О. Євтихієв, В. Кабалевський, С. Семковський та ін., у роботі брали участь партійні та радянські діячі Г. Петровський, В. Чубар, М. Скрипник та ін. Ін­ститут здійснював наукові дослідже­н­ня про­блем діяльності рад, роз­робляв методологію теорії і практики радянського будівництва, сприяв викла­дан­ню цього предмета у ВНЗах, виконував також консультативні функції. Складався із дійсних членів, наукових спів­робітників і кореспондентів. Щороку скликали загальні збори дійсних членів, які обирали президію ін­ституту, затверджували плани наукової роботи, при­ймали нових дійсних членів тощо. До його структури входили секції будівництва радянської влади на місцях, ви­вче­н­ня процесів будівництва пролетарської української держави та ін. 1930 установа пере­йменована в Ін­ститут радянського будівництва і права при ВУЦВК. Заплановано певну реорганізацію структури, роз­шире­н­ня тематики наукової діяльності, зокрема перед­бачено проведе­н­ня наукових досліджень із про­блем господарського, цивільного, кримінального та ін. галузей права. Ін­ститут мав подавати до ВУЦВК пропозиції щодо вдосконале­н­ня форм і методів діяльності рад, чин­ного законодавства та практики його за­стосува­н­ня. Однак реформува­н­ня не дало очікуваних результатів, оскільки не ви­стачало теоретиків права, а дійсні члени (практичні працівники) не мали часу за­йматися науковою роботою: установу було втягнено у кампанію боротьби з троцькістами, правими і лівими ухилами у партії. Це стало причиною нової реорганізації ін­ституту — 1932 він уві­йшов до Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських ін­ститутів (ВУАМЛІН). Замість президії утворено вчену раду, замість дійсних членів, спів­робітників і кореспондентів за­проваджено 2 категорії наукових спів­робітників — старших і молодших. Структурними під­роз­ділами стали секції радянського будівництва, господарського, кримінального, між­народного права. 1934 ін­ститут разом із ВУАМЛІН пере­їхав до Києва. Станом на 1 січня 1936 у ньому працювало 16 науковців, зокрема 10 старших наукових спів­робітників. Юридичною про­блематикою за­ймався і президент ВУАМЛІН О. Дзеніс. 1935 спів­робітники ін­ституту під­готували 22 наукові праці, запланували випуск збірників «20 років будівництва Рад на Україні» та «20 років роботи органів суду і прокуратури на Україні». Однак роз­горнута у цей час в УСРР широкомас­штабна кампанія «очище­н­ня теоретичного фронту від троцькістських і націоналістичних елементів» внесла свої корективи. Працівники ін­ституту за­знали необ­ґрунтованих пере­слідувань, його директор К. Сізонов був звинувачений в участі у контр­революційній право-лівацькій терористичній організації і роз­стріляний. Ін­ститут припинив своє існува­н­ня на­прикінці 1936. Як його правона­ступник 1937—41 у Києві діяв Український НДІ юридичних наук.

Завантажити статтю