Пархомівка

ПАРХО́МІВКА

— село Богодухівського (до липня 2020 — Краснокутського) ра­йону Харківської області. У червні 2020 Пархомівську сільську раду (з селами Гаркавець, Павлівка та Степове) зараховано до Краснокутської селищної громади. П. знаходиться по­близу межі з Полтавською та Сумською областями (най­ближчими селами є від­повід­но Сидоряче Полтавського р-ну та Бугрувате Охтирського р-ну); неподалік витоку р. Котельва (притока Ворскли, басейн Дніпра), за 115 км від обласного центру, 51 км від м. Богодухів і 14 км від с-ща Краснокутськ. Площа 10,7 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 3679 осіб; на початку 2024 — 2915 осіб; пере­важно українці. У П. та її околицях обстежено 14 курганів 3 тис. до н. е. — 1 тис. н. е., поселе­н­ня Пархомівка-1 (черняхівська культура), Пархомівка-2 (скіфський час, черняхівська культура), Пархомівка-3 (зрубна культурна спільність), Пархомівка-4 (скіфський час, зрубна культурна спільність). Село засноване в середині 17 ст. козацькими родинами з Прав­обережної України. За народними пере­казами, назва походить від імені старшини Пархоменка. 1688 згадується як хутір Охтирського слобідського краю, що разом з орними землями і сіножатями належав охтирському полковнику І. Пере­хрестову. 1704 місцевих селян пере­вели до роз­ряду державних. На той час тут проживали 1782 особи. 1765—80, 1797—1835 — у складі Слобідсько-Української губ., 1780—97 — Харківського намісництва, 1835—1925 — Харківської губ.; 1780—1923 — Богодухівського пов. 1769 царським указом П. подаровано генерал-поручнику Охтирського полку І. Подгорічані. 1780 він звів тут палац (нині памʼятка архітектури місцевого значе­н­ня; 1955 в ньому від­крито Пархомівський історико-художній музей), а 1808 його дружина — нову це­гляну церкву Покрови Богородиці (в стилі класицизму, архітектор П. Ярославський; нині памʼятка архітектури національного значе­н­ня). На початку 19 ст. мешкали понад 2,3 тис., 1864 — 2209 осіб. 1812 село ві­ді­йшло у спадок І. Вукотичу. Тривалий час було центром Пархомівської волості (до 1923). У 1860-х рр. працювали винокурний, пивоварний, цегельний та селітряний заводи. 1868 від­крито приходську, 1883 — 5-класну земську школи. 1872 І. Харитоненко заснував цукровий завод, який працює донині. За Всеросійським пере­писом 1897, проживали 3743 особи. Під час воєн­них дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася. У квітні— листопаді 1923 — у складі Богодухівської, від листопада 1923 до червня 1925 — Охтирської, від червня 1925 до липня 1930 — Харківської округ; від 1932 — Харківської обл.; 1923—2020 — Краснокутського, від 2020 — Богодухівського р-нів. Жителі потерпали від голодомору 1932—33, за­знали сталінських ре­пресій. Від 9 жовтня 1941 до кінця серпня 1943 — під німецькою окупацією. Діяло під­пі­л­ля. Під час визволе­н­ня села від­значився Герой Радянського Союзу Л. Попов. У 3-х братських могилах поховані 788 воїнів-визволителів, зокрема й Герої Радянського Союзу О. Ма­йоров, Т. Несговоров, І. Нестеров.

До села вела вузькоколійна залізниця Губарівка-П. (демонтована 2003). На Котельві створено кілька загат. Окрім цукрового заводу, функціонують сільськогосподарські під­приємства «Пархомівське» та «Славутич», де вирощують зернові культури, роз­водять велику рогату худобу та свиней. Є ліцей, дитсадок; Будинок культури, бібліотека; медичний заклад. 1998 створений вокальний колектив «Слобожаночка», який 2014 отримав зва­н­ня народного. Діють православна та проте­стантська (християн віри євангельської) громади. Серед видатних уродженців — авіакон­структор С. Гризодубов, поет, живописець І. Малиш, громадсько-політичний і церковний діяч, журналіст К. Даниленко, учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу М. Ахтирченко. У П. кілька років жив і на­вчався живописець, теоретик мистецтва К. Малевич. Із селом повʼязані життя та діяльність А. Луньова та О. Па­влової.