РОЖО́К Володимир Іванович (25. 08. 1946, с. Хороше Озеро Комарівського, нині Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 02. 11. 2020, Київ) — диригент, педагог, мистецтво­знавець, музично-громадський діяч. Доктор мистецтво­знавства (1997), професор (1998), дійсний член НАМУ (2017). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Народний артист України (2008). Премія імені М. Лисенка (2010). Ордени князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2006), «За заслуги» 3-го ступеня (2013). Закінчив Харківський ін­ститут мистецтв (1974) та аспірантуру при Ін­ституті мистецтво­знавства, фольклористики та етно­графії АН УРСР (Київ, 1979; керівник Ю. Станішевський). Від 1996 — секретар правлі­н­ня НСКУ, від 1972 — член НСТДУ. 1981–86 — за­ступник директора з творчих питань Театру опери та балету імені Т. Шевченка; 1991–94 — начальник від­ділу театрів, управлі­н­ня мистецтв, за­ступник начальника головного управлі­н­ня мистецтв Міністерства культури України; 1994–96 — начальник від­ділу творчих спілок; 1997–99 — за­ступник Міністра культури і мистецтв України; 1999–2000 — керівник гуманітарного управлі­н­ня Адміністрації Президента України; 2000–01 — проректор, 2004–18 — ректор, водночас 2006–17 — завідувач кафедри оперної під­готовки й музичної режисури Національної музичної академії України (усі — Київ); 2019–20 — завідувач кафедри музичної педагогіки та хорео­графії Ніжинського університету. Основний напрям наукових досліджень — про­блеми музичного виконавства й диригентської творчості, зокрема діяльності С. Турчака. Організатор 2-х національних (1994, 1998) та 3-х між­народних (2006, 2010, 2017) конкурсів диригентів імені С. Турчака. Наукову й педагогічну діяльність майстерно по­єд­нував із творчою та організаційною. 1996–2001 як художній керівник Хору хлопчиків Київської спеціалізованої музичної школи-інтернату імені М. Лисенка популяризував хорове мистецтво в Україні, Австрії, Іспанії, Німеч­чині, Угорщині, Франції, Швейцарії. Спів­працював із К. Пендерецьким, В. Спів­аковим та Б. Которовичем. Був ініціатором багатьох між­народних мистецьких проєктів, очолював оргкомітети пре­стижних конкурсів і фестивалів, зокрема Між­народного конкурсу балету імені С. Лифаря. Завдяки організаційним зуси­л­лям Р. статусу між­народних набули всеукраїнські конкурси імені М. Лисенка, хорових диригентів, бандуристів; засновано молодіжний Між­народний конкурс класичного танцю імені Ю. Григоровича «Фуете “Артек”». Ви­значною мистецькою подією України стала організована Р. щорічна Між­народна пасхальна асамблея «Господи, Господи, Силою Твоєю» (2009–14) та «Духовність єднає Україну» (2014–18) за участі мистецьких колективів із 30-ти країн світу. Головний редактор наукового ви­да­н­ня «Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського» (2008–18). На пошану Р. (до 70-річчя) було ви­дано збірник статей «Шлях до ви­зна­н­ня» (Київ, 2016), присвячено «Осін­нє адажіо» Л. Дичко (слова А. Королів) та Пісню без слів для мішаного хору і сопрано соло Г. Гаврилець, збірник «Українські народні пісні» для чоловічого хору без су­проводу в обробці О. Яковчука (понад 50 зразків колядок, щедрівок, веснянок, купальських, жартівливих, чумацьких, козацьких пісень).