ЩУРА́Т Степан Васильович (псевдоніми і криптоніми: Стефан-Ігор, Ігор Ст., С. Щ., -ат; 07. 01. 1909, Львів — 14. 03. 1990, там само) — літературо­знавець, видавець, фото­граф. Син В. Щурата. Доктор філологічних наук (1971). Початкову освіту здобув у Відні та Львові, закінчив Львівський університет (1931). У студентські роки почав друкувати у галицькій періодиці патріотичні вірші та гострі публіцистичні стат­ті, тоді ж захопився фото­графува­н­ням. Був членом Українського фото­графічного товариства. Видавав у Львові місячники для фото­графів «Світло й тінь» (1933–39; був не лише редактором, а й коректором та адміністратором, добирав і пере­кладав фахові стат­ті з французької й німецької мов, подавав власні матеріали) та із крає­знавства і туризму «Наша Батьківщина» (1937–39). Від 1940 працював у від­ділі української літератури Львівського від­діле­н­ня Ін­ституту української літератури АН УРСР; від 1951 — науковий спів­робітник, 1958–71 — завідувач від­ділу літератури Ін­ституту су­спільних наук АН УРСР (Львів). Щ. збагатив українське літературо­знавство ґрунтовними дослідже­н­нями ран­ньої творчості І. Франка та його бориславського циклу (моно­графії «Рання творчість Івана Франка», 1956; «Повість Ів. Франка “Борислав сміється”», 1966; обидві — Львів). Автор низки роз­відок та статей із франко­знавчої про­блематики, опублікованих у наукових збірниках, журналах. Брав участь у під­готовці 50-томного ви­да­н­ня творів І. Франка, спів­редактор 26–28-го томів. Чимало публікацій присвятив іншим літературо­знавчим пита­н­ням та діячам української культури. Зуси­л­лями Щ. у радянський час вдалося видати твори його батька — дві збірки ви­браних поезій і пере­кладів та ви­брані наукові праці. Разом із дружиною О. Гургулою-Щурат видав книгу спогадів «Два крила» (Л., 1996).