ГО́РБАНЬ Річард Анатолі­йович (05. 10. 1971, с. Ромни Амурської обл., РФ) — богослов, філософ, релігіє­знавець, церковний і громадсько-культурний діяч. Доктор наук габілітований з теології (2017), доктор філософських наук (2018), професор (2021). Закінчив Люблінський католицький університет (Польща, 1998), Університет Короля Данила (Івано-Франківськ, 2012). Від 2001 викладає в Косівському ін­ституті прикладного та декоративного мистецтва (Івано-Франківська обл.), Івано-Франківських духовній семінарії та академії Івана Золотоустого; 2004–08 — завідувач кафедри догматичної теології, 2006–18 — віцеректор з наукової роботи, від 2018 — професор кафедри богословʼя Івано-Франківської теологічної академії. За сумісництвом 2009–10 — професор кафедри церковно-кон­ституційних, між­народно-правових від­носин, психології і філософії права Університету Короля Данила. Головний редактор наукового вісника «Добрий Пастир» (від 2007). Член Син­одального комітету з написа­н­ня Катехизму УГКЦ (від 2004). Засновник, будівничий, парох церкви святого пророка Іллі УГКЦ Івано-Франківського деканату Івано-Франківської єпархії (2008). Ініціював створе­н­ня Ін­ституту по­стійної формації духовенства (2013). Спів­організатор громадських слухань з обговоре­н­ня стану гуманітарної сфери та пита­н­ня національної ідеї, що базується на духовному вихован­ні молоді. Ви­вчає осмисле­н­ня особи як вищої форми буття філософською думкою (Леся Українка, М. Бердяєв, С. Кримський, Іван-Павло ІІ, Ч. Бартнік); увів у науковий обіг особоцентричну про­блематику богословської думки філософа люблінської школи Ч. Бартніка. Роз­виває філософський напрям лесе­знавства в аспекті богословʼя та релігіє­знавства. Об­стоює концепцію ментального українства М. Бердяєва й зарахува­н­ня його спадщини до українського персоналізму. Автор крає­знавчих релігіє­знавчих студій; за­пропонував концептуальне баче­н­ня богословсько-філософської думки церковних діячів Андрея Шептицького, Г. Хомишина, Т. Галущинського, М. Чарнецького, С. Мудрого як теоретично-практичної бази національного державобудува­н­ня. Порушив пита­н­ня онтологічного виміру російсько-української війни у бібліє­знавчому аспекті актуалізації Книги пророка Ісаї як найдавнішої філософсько-релігійної концепції онтології миру й про­блематики української національно-релігійної ідентичності.