ШАВИ́КІН Дмитро Микола­йович (21. 03(03. 04). 1902, м. Александров, нині Владимирської обл., РФ — 29. 03. 1965, Київ) — живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтва (роз­пис, панно). Член Обʼ­єд­на­н­ня сучасних митців України (1927), СХУ. 1915 з батьками пере­їхав у Київ, де закінчив 1-у Київську міську гімназію і 2 р. вчителював у с. Черепин на Черкащині. На­вчався в Ін­ституті народної освіти (від 1921), закінчив Київський художній ін­ститут (1928; викл. М. Бурачек, Ф. Кричевський, Л. Крамаренко). Від­тоді працював у Державному книжковому видавництві України (Харків); викладачем (1930–40), керівником майстерні монументального живопису (1944–49) Харківського художнього ін­ституту; від 1949 — керівник сектору живопису Ін­ституту монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР (Київ). Під час 2-ї світової війни був еваку­йований до Алма-Ати (нині Алмати, Казах­стан), де 2 р. очолював правлі­н­ня «Каз-Ізо», за­ймався агітаційно-масовими видами мистецтва, виконував декоративні роботи для кінофабрики, створив серію робіт, присвячених Казах­стану. 1924 разом із І. Жданко брав участь у роз­писах дитячого містечка імені В. Леніна. Автор монументальних роз­писів на індустріальну тематику робітничого клубу металістів (1927; обидва — Київ), живописних панно — для оформле­н­ня павіль­йону УРСР на Всесоюзній сільськогосподарській ви­ставці в Москві (1939, 8 м), «Селянське пов­ста­н­ня» для Канівського музею Т. Шевченка (нині Черкаська обл., 1940), «Чумацька пісня» для магазину «Ноти» в Києві (1959); спів­автор ескізів роз­писів головного павіль­йону ВДНГ УРСР (1957). Створював жит­тєво пере­конливі образи, наповнюючи їх тематичним змістом. Виконав числен­ні ілюстрації пере­важно до дитячих та юнацьких творів П. Тичини, Н. Забіли, А. Шияна, В. Івановича, П. Панча та ін., уміло інтер­претуючи літературний сюжет. З його імʼям повʼязані кращі здобутки українського плакатного мистецтва 1930-х рр. У монументальних роз­писах, тематичних полотнах і плакатах митець вирішував су­спільно значимі теми громадянського звуча­н­ня; головним напрямком творчого пошуку була новаторська роз­робка радянської тематики. Важливе місце у творчості від середини 1930-х рр. за­ймають ескізи тематичного килима, характерною ознакою яких є органічна єд­ність елементів народно-декоративного мистецтва й живописно-образотворчого начала. Для порт­ретів характерні глибина характеристик, психологічна виразність, складність композиційних рішень; митець умів роз­крити глибини непо­вторної людської особистості. Його пейзажі по­значені щирістю ліричного почу­т­тя, вражають свіжістю та без­посередністю. Творчість Ш. вирізняється яскравою новизною, самобутністю, вивершеною досконалістю. Учасник всеукраїнських мистецьких ви­ставок від 1929. Персональні — у Харкові (1945), Києві (1961, 1983). Деякі роботи зберігають у Національному художньому музеї України (Київ), Національному музеї у Львові, Закарпатському художньому музеї (Ужгород).