Сарапін Микола Гаврилович
САРАПІ́Н Микола Гаврилович (21. 08. 1944, Баку — 2017, Івано-Франківськ) — графік, живописець, ландшафтний архітектор. Член НСХУ (2000). Член-кореспондент Української академії архітектури (2006). Закінчив Косівський технікум декоративно-прикладного мистецтва (Івано-Франківська обл., 1963; викл. В. Гуз, О. Соломченко), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1973; викл. В.-Ю. Манастирський, В. Овсійчук, М. Вендзилович). 1963–68 та від 1973 працював у Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України; від 2000 — викладач архітектурного факультету Івано-Франківського університету права; водночас 2002–09 — головний художник Управління містобудування та архітектури Івано-Франківської облдержадміністрації. Учасник обласних, всеукраїнських і міжнародних художніх виставок. Працював у галузі монументально-декоративного мистецтва, оздоблення інтерʼєрів, ландшафтної архітектури, графіки, живопису. Основні техніки: мозаїка, фреска, розпис, вітраж. Звертався до технологічного й стильового досвіду європейської готики та галицької сецесії. Автор низки праць у фахових виданнях.
Додаткові відомості
- Основні твори
- триптих «Двоє» (1974), «Гуцул» (1990), «Весна», «Літо» (обидва — 1991), «Листи без адреси», «Радосте, не ридай», «Краплі дощу» (усі — 1994), «Карпатська сюїта», «Сліпий дощ», «Три жінки» (усі — 1998), «Писанковий мотив» (1999); ландшафтне оформлення громадських будівель та монументально-декоративні роботи у Києві, Івано-Франківську, містах Коломия, Косів, Долина, Калуш (усі — Івано-Франківської обл.), Сургут (РФ); ландшафтна архітектура меморіального скверу в Івано-Франківську, туристичної бази «Бескид» у с. Мислівка Долинського (нині Калуського) р-ну Івано-Франківської обл. (2005); мозаїчне панно «Спорт» (1988, спортивний зал АТ «Барва», Івано-Франківськ); вітражі «Рух» (1997), «Пам’ятки архітектури Києва» (1998, Головпоштамт у Києві), «Різдво Богородиці» (2010, однойменна церква в Івано-Франківську); вітражні цикли в Катехитському центрі Івано-Франківська (2000).



