КОВА́ЛЬ Юрій Андрі­йович (17. 01. 1942, м. Новомиргород Кірово­градської обл.) — прозаїк, публіцист. Батько Дзвінки Коваль. Член НСПУ (1970). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2018). Закінчив Львівський університет (1965). Від 1966 — у редакції журналу «Дзвін» (Львів): завідувач від­ділу поезії, від 1973 — від­повід­альний секретар. Дебютував 1957 байкою «Груша». У збірниках оповідань і новел «Від­найдена фея» (Київ, 1965), «Зелена Україна» (Львів, 1966), «Гармонія» (Київ, 1969) домінують мотиви людяності, дружби, коха­н­ня, непо­вторності дитячого світу. К. тяжіє до психологічно окреслених характерів; його творчій манері притаман­ні лаконізм, асоціації, задушевність, ніжність, ліризм. Роман «І ріки впадуть у море» (окремі роз­діли на­друковано у журналі «Дзвін», 2007, частина 1) присвячено Львову. Автор крає­знавчих дослідже­н­ня-нарисів «Львів» (Львів, 1975), «Аптека-музей у Львові» (Львів, 1976), документальної повісті «Село, а над ним — лелеки» (Київ, 1979), книг «Цей лагідний, лагідний світ…», «Одвічна клятва: Прозо-поема» (обидві — Львів, 2011). Окремі новели К. пере­кладено французькою («І люди помиляються», опубліковано у книзі «La nouvelle vaque litteraire en Ukraine» / «Нова літературна хвиля на Україні», Париж, 1967; пере­клала М. Маслова), чеською («Сон», вміщено у журналі «Mlady svet», 1964, частина 34; пере­клав О. Єлінек), угорською, російською та хакаською мовами.