КРИ́ЗА ПОЛІТИ́ЧНА — етап у роз­витку політичного обʼєкта (держави, влади, конкретної політики, парламенту, режиму, політичної системи, уря­ду тощо), який характеризується поруше­н­ням рівноваги однієї чи кількох базових під­систем у процесі їхнього функціонува­н­ня, що призводить до зміни сутно­сті обʼєкта, поруше­н­ня регуляр­ності політичної взаємодії.

Криза політична може проявлятися у зміні не тільки стану обʼєкта, а й його ха­рактеристик (якостей): у кризі легітимності як результату розбалансува­н­ня мети та цін­ностей правлячого режиму з уявле­н­нями щодо них більшої частини громадян; у кризі політичної участі, що повʼязана із пере­шкоджа­н­ням політичними субʼєктами, які кон­тролюють чи здійснюють владу, включен­ню у політичний процес нових груп-претендентів на владні повноваже­н­ня, що зумовлює де­­стабілізацію політичної системи; у кри­зі ідентичності внаслідок пре­ва­люва­н­ня будь-яких ідентично­стей, які пере­шкоджають обʼєд­нан­ню та по­стан­ню спільної ідентичності, характерної для конкретної держави; у кризі проникне­н­ня — зменшен­ні можливостей для апарату державного управлі­н­ня реалізовувати свої ріше­н­ня на практиці; у кризі роз­поділу, проявом якої є не­спроможність правлячого су­спільного сегмента забезпечити зро­ста­н­ня і роз­поділ матеріальних благ таким чином, щоб уникнути надмірної соціальної диферен­ціації та забезпечити до­ступ до основних су­спільних благ найширшим про­шаркам населе­н­ня.

Основні причини кризи політичної: недовговічність функ­ціонува­н­ня владних ін­ститутів (президента, уряду, парламенту), змі­на їхньої структури чи функцій, що призводить до зменшен­ня впливу або від­мови у ви­­з­нан­ні легітимності владних ін­ститутів, пере­вороти, замахи, вбивства, терористичні акти на політичному ґрунті й інші форми політичного наси­л­ля, що зумовлюють де­стабілізацію політичної сфери.

Загалом до кризи політичної можуть при­звести внутрішні (дії учасників політичного процесу, тінізація політики, корупція політичних су­бʼєк­тів, несконсолідованість еліти, бандитизм, революційні або контр­революційні ви­ступи, зі­ткне­н­ня на етнічному або релігійному під­ґрунті, економічні флуктуації, стихійні лиха та ін.) і зовнішні (військові конфлікти, діяльність спец­служб інших держав, економічна, інформаційна та будь-яка інша інтервенція, що порушує державний суверенітет) чин­ники. Політична не­стабіль­ність (неврівноваженість) не завжди має своїм наслідком кризу політичну. Її роз­гортан­ню (запобіган­ню, подолан­ню) може сприяти чи, навпаки, пере­шкоджати негативний (позитивний) ресурсний потен­ціал політичного обʼєкта, його нес­про­можність (спроможність) протистояти внутрішнім і зовнішнім де­структивним викликам шляхом не­при­­йня­т­тя (реалізації) ефективних політичних рішень. Криза політична може заверши­­тися як подола­н­ням, так і політичним конфліктом між окремими політичними субʼєктами, зокрема у формі пере­вороту, революції, громадянської війни тощо.