Жилко Віктор Федотович

Визначення і загальна характеристика

ЖИЛКО́ Віктор Федотович (01. 04. 1941, м. Жмеринка Вінн. обл. — 18. 10. 2022, Київ) — художник театру і кіно, режисер. Син Федота, чоловік Лариси Жилків. Член НСКінУ (1975), НСХУ (1984). Закін. Ленінгр. ін­ститут театру, музики і кінемато­графії (нині С.-Петербург, 1965; викл. М. Акимов), Київ. ін­ститут театр. мистецтва (1973; викл. М. Мащенко, К. Степанков). Працював художником Владимир. драм. театру (РФ, 1965–66); гол. художником театру-студії Київ. ін­ституту театр. мистецтва (1967–72); художником-по­становником Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (1973–91); художником-по­становником Муніцип. театру (1992–95), викл. студії «ФОФ» (1996–2003) в Оденсі (Данія). 2004 повернувся в Україну, на творчій роботі. Від 1991 мав персон. ви­ставки в Європі, зокрема в «Галереї Жилко» в Оденсі. Оформив стрічки: «Осяя­н­ня» (1972, спів­авт., реж. В. Денисенко), «Як гартувалася сталь» (1975, 6 серій, спів­авт., реж. М. Мащенко), «Ви Петька не бачили?» (1976, реж. В. Попов), «Скарбничка» (1980, 2 серії, спів­авт., реж. В. Савельєв), «Ярослав Мудрий» (1981, спів­авт., реж. Г. Кохан; усі — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), «Ді­зна­н­ня пілота Піркса» (1980, реж. М. Пестрак, Польща; нагорода «Золотий астероїд» Мкф фантастики, м. Трієст, Італія), «Остан­ній осін­ній лист» (нагорода «Гаферс» Мкф у Гол­лівуді, м. Лос-Анджелес, шт. Каліфорнія, США), «Закон війни» (обидва — 2007, «Сенекофільм»), «Роман вихідного дня» (2009, «Нова студія»; усі — реж. Володимир Жилко). Як реж. по­ставив фільми: «Зупинися, мить» (кіноальманах «Київські зу­стрічі», 1980; також як художник), «Першоцвіт» (1986; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), «Голос памʼяті» (1982, «Мосфільм»), «Генеральна репетиція» (1989, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).

Л. В. Череватенко

Завантажити статтю