Інститут досліджень національних справ

ІН­СТИТУ́Т ДОСЛІ́ДЖЕНЬ НАЦІОНА́ЛЬНИХ СПРАВ  — польське наукове товариство. Засн. 1921 у Варшаві з метою ви­вче­н­ня становища нац. меншин та ви­значе­н­ня шляхів роз­вʼяза­н­ня нац. про­блем у Польщі з ініціативи Ш. Ашкеназі, В. Вакара, М. Гандельсмана, Т.-Л. Голувка, С. Стемповського та ін. 1922–23 діяльність Ін­ституту обмежувалася влаштува­н­ням дис­кусій. вечорів, згодом він припинив роботу. Від­новлений 1925, значно активізував свою діяльність після травневого пере­вороту 1926 Ю. Пілсудського. Від­тоді осн. напрямами роботи стали: дослідж. у галузі статистики, економіки, права, історії та ін.; збира­н­ня й публікація матеріалів з про­блем нац. меншин, часописів, книг; популяризація народо­знавства (доповіді й конф.); на­да­н­ня наук. стипендій; контакти з уряд. установами та громад. організаціями (кра­йовими і закордон.), що за­ймалися нац. про­блемами. 1927–39 Ін­ститут друкував двомісячник «Sprawy Narodowościowe», видав понад 70 книг і брошур. Найважливіший дослідниц. здобуток у галузі радянології та народо­знавства — трактат М. Ковалевського «Polityka narodowościowa na Ukrainie Sowieckiej» (Warszawa, 1938). У рамках Ін­ституту від­бувалися публічні лекції укр. науковців, зокрема С. Томашівського — «Десять літ українського пита­н­ня в Польщі» (1929), М. Кордуби — «Польсько-українські стосунки у X–XIII ст.» (1933), їхніх польс. колег. Так, на за­проше­н­ня Ін­ституту 1937 з публіч. лекцією «Еволюція національної політики Радянського Союзу» ви­ступив польс. аналітик і коментатор подій у СРСР, моск. кор. Польс. теле­граф. агентства й «Gazety Polskiej» (1932–35) Я.-О. Берсон. 1931 започатковано по­стій. семінар з нац. про­блем, слухачами якого були студенти варшав. ВНЗів, викладачами — укр. проф. М. Ковалевський («Засади совєтської національної політики»), Б. Лепкий («Нарис історії української літератури»), Б. Ржепецький («Економічне під­ґрунтя українського пита­н­ня») та ін. За ухвалою заг. зборів дійс. чл. Ін­ституту 1936 створ. Комісію з дослідж. становища поляків у СРСР, яка, серед іншого, ви­вчала чисельність та роз­міще­н­ня поляків у СРСР, їхнє реліг. життя, шкільництво, про­блеми під­ручників і польс. правопису, пресу, правове становище, політику влади щодо поляків тощо. І. д. н. с. спів­працював з польс. та укр. установами аналог. спрямува­н­ня: Ін­ститутом дослідж. новіт. історії Польщі, Сх. ін­ститутом, Укр. наук. ін­ститутом у Варшаві та ін. (спільно з цими ін­ституціями 1937 у Варшаві проведено урочисте засі­да­н­ня, присвяч. памʼяті Л. Василевського). 1932 нараховував 48 дійс. чл., серед них — І. Огієнко, Б. Ржепецький, Р. Смаль-Стоцький. Голови — С. Тугутт (1926–31), Л. Василевський (1931–36), Л. Коланковський (1936–39), дир. — Т.-Л. Голувко (1926–27), ген. секр. — С. Па­процький (1926–39). І. д. н. с. формально був незалеж., однак його діяльність знач. мірою фінансувалася різними польс. уряд. установами, зацікавленими в реалізації політ. про­грами прометеїзму.

Завантажити статтю