Ізмаїл

ІЗМАЇ́Л — місто обласного значе­н­ня Одеської області, райцентр. Знаходиться на лівому березі Кілій. гирла Дунаю, за 245 км від обл. центру та за 80 км від Чорного моря. Площа 53,5 км². Насел. 85 098 осіб (2001, складає 91,6 % до 1989): росіян — 43 %, українців — 38 %, болгар — 10 %, молдаван — 4 %. За кількістю жит. посідає 2-е м. у Одес. обл. Ізмаїльський морський торговельний порт. Аеропорт, залізнична станція. Має автобусне сполуче­н­ня з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, Києвом, Кишиневом. Обʼєкти природно-заповід. фонду: парк-памʼятка садово-парк. мистецтва місц. значе­н­ня Комсомол. сквер, водно-болотне угі­д­дя Лебедине озеро. 1979 на околицях міста та с. Матроска виявлено поселе­н­ня гумельниц. культури (5 тис. до н. е.). Ці землі пере­бували свого часу в сфері впливу іраномов. кочових племен, скіфів, сарматів. У давньогрец. джерелах згадується факторія Антіфіла (6–5 ст. до н. е.), яку в гирлі р. Репіда заснували вихідці з м. Мілет. У 2 ст. рим. легіонерами тут збудовано фортецю Сморніс (виявлено залишки рим. поселень, зна­йдено бронз. і мідні монети 1–4 ст., уламки амфор). Словʼяни опанували Придунавʼя у перших столі­т­тях н. е. У 4 ст. на місці рим. фортеці виникло словʼян. городище Сміл. Воно було по­значене на карті словʼян. колонізації Придунавʼя (т. зв. Таблиці Певтингера), складеній 360 рим. карто­графом Касторієм. Від серед. 12 ст. Сміл пере­бував під впливом Галиц. і Галиц.-Волин. князівств, у 13 ст. зруйнований монголо-татарами, від кін. 14 ст. входив до складу Молд. князівства. Згодом його почали називати Синілом. У цей період тут зʼявилися венеціан. і ґенуез. купці. 1538 Синіл за допомогою крим. хана Менґлі-Ґірея захоплено турками та при­єд­нано до Осман. імперії. Під час молд. походу С. Наливайка місто на деякий час здобув один із козац. загонів. У серед. 16 ст. у турец. документах зʼявилася назва І. (Ісмаїл, Ішмасль — «почуй, Аллах»). На­прикінці 16 — на поч. 17 ст. І. вже ві­ді­гравав значну роль у чорномор. торгівлі, був транзит. пунктом на торг. шляхах між Сх. і Зх. За­їжджі купці звідси щорічно вивозили понад 2 тис. возів солоної риби. Із Стамбула в І. привозили вино та ін. товари, які потім потрапляли навіть у Львів. Діяв невільниц. ринок. У 1630–60-х рр. у І. була резиденція кадія. У 17 ст. у місті існували грец., вірмен., євр. і 3 мусульман. квартали. Походи запороз. козаків, військ. сутички на Дунаї з Росією змусили турец. владу неодноразово укріплювати місто. До кін. 18 ст. І. пере­творено на не­при­ступну фортецю. У липні 1770 гарнізон фортеці капітулював перед рос. військами під командува­н­ням князя М. Рєпніна, однак за умовами Кючук-Кайнарджій. договору І. повернули Осман. імперії. Вдруге 11(22) грудня 1790 вже значно краще укріплену фортецю взяли штурмом рос. війська на чолі з О. Суворовим, але за умовами Яс­ського договору 1791 І. знову ві­ді­йшов до Туреч­чини. 1809 від­булося 3-є здобу­т­тя. 1812 за умовами Бухарест. договору І. уві­йшов до Рос. імперії. Становле­н­ня міста повʼязане з діяльністю комен­данта всіх фортець Бес­сарабії генерал-ма­йора С. Тучкова. 1812 перед­містя отримало статус міста та назву Тучков (до 1856). Від 1813 — повіт. центр Бес­сараб. обл., 1830–35 — центр Ізмаїл. градоначальства. У 1-й пол. 19 ст. І. став знач. мор. і річк. портом, насел. якого швидко зросло за рахунок селян-утікачів, пере­селенців з турец. володінь, колиш. запорожців, що повернулися з-за Дунаю. 1817 у місті, фортеці та най­ближчих хуторах мешкало 11 571 особа, у місті нараховувалося 823 будинки, у фортеці — 275, функціонувало 7 церков і 2 монастирі. 1856 у І. проживало 30,6 тис. осіб. Після не­вдалої для Рос. імперії Крим. війни 1853–56 за Париз. договором 1856 І. ві­ді­йшов до Молд. князівства, яке пере­бувало під протекторатом Осман. імперії. У тому ж році фортецю пі­дірвано рос. військами. Після рос.-турец. війни 1877–78 І. остаточно уві­йшов до Рос. імперії. До 1917 — повіт. центр Бес­сараб. губ. Від 1880-х рр. роз­вивався пере­важно як торг. порт. 1894 утвор. Рос. Дунай. пароплавство. Посаду міського голови І. обі­ймали: 1878–89 — І. Ніколаєвич, 1889–1906 — Ф. Тульчіанов, 1906–07 — С. Кольцов, 1908 — Комарницький, 1909–10 — І. Авраамов, 1911–17 — Д. Тульчіанов, 1917–18 — Е. Лашков. На поч. 20 ст. функціонували чол. і жін. гімназії, духовна семінарія, 14 приход. шкіл. Напередодні 1-ї світової війни в місті та околицях мешкало 35 708 осіб. 1918–40 — у складі Румунії. 1940–54 — обл. центр, 1940–41 та від 1959 — райцентр УРСР. 22 липня 1941 І. окуповано Румунією, яка була союзницею нацист. Німеч­чини. 26 серпня 1944 у ході Яс­сько-Кишинів. операції звільнено військами 3-го Укр. фронту та моряками Дунай. військ. флотилії. У жовтні 1944 створ. Рад. Дунай. пароплавство (нині ВАТ «Дунайське пароплавство Українське»). 1939 у І. мешкало 23,5 тис., 1959 — 48,1 тис., 1979 — 83,1 тис. осіб. 2001 І. занесено в список істор. насел. місць України. Нині у місті працюють 1021 під­приємство усіх форм власності, зареєстровано 6227 субʼєктів під­приємниц. діяльності. Осн. пром. під­приємства: ЗАТи — «Ізмаїльський судноремонтний завод “Дунайсудноремонт”», «Астра» (поши­т­тя одягу), ВАТи — «Ізмаїльський целюлозно-картон­ний комбінат», «Істр» (оцинк. посуд), «Ізмаїл. завод залізобетон. виробів», «Ізмаїльський виноробний завод», «Ізмаїл. рибозавод», ТОВи — «Ізмаїльський річковий порт “Дунайсудносервіс”», «Ізмаїл. завод ремонтно-технол. устаткува­н­ня», «Тірас» (морозиво). У І. — Ізмаїльський державний гуманітарний універститет, факультет Одес. мор. академії, Ізмаїл. ін­ститут водного транс­порту, Придунай. від­діл. Між­регіон. академії упр. персоналом, навч.-консультац. центр факультету заоч. і ди­станц. навч. Київ. ін­ституту звʼязку, мед. училище, технікуми механізації і електрифікації с. господарства та економіки і права, 3 ПТУ, 12 заг.-осв. шкіл, ліцей, 17 дитсадків; 3 ДЮСШ, 24 спорт. клуби; мемор. парк-музей «Фортеця», Ізмаїльська картин­на галерея, Ізмаїльський історико-крає­знавчий музей Придунавʼя, Ізмаїльський історичний музей О. Суворова, музей Укр. дунай. пароплавства, 11 б-к, кінотеатр, Будинок культури, школа мистецтв, муз. і художня школи, Будинок художників СХ І., Центр дит. творчості та поза­шкіл. роботи, станція юних натуралістів, клуб моряків; 10 лікар. установ; 17 від­діл. банків. Нар. колективи худож. самодіяльності: муз.-драм. театр, драм. театр «Акцент», хор ветеранів війни та праці, оркестр нар. інструментів, духовий оркестр, оркестр нар. муз. інструментів «Бес­сарабія», муніцип. ансамбль скрипалів «Натхне­н­ня», вокал. ансамбль «Кобзарська дума», естрадні ансамблі «Лангіс» і «Тет-а-тет», акробатична група «Дружба», ансамблі дит. танцю «Райдуга», «Ритм», «Червона калинонька», «Катюша», театр «Софокл» музею Придунавʼя. У місті функціонують реліг. громади УПЦ МП, РКЦ, старообрядників, юдеїв, християн віри євангельської, євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Памʼятки архітектури: Мала мечеть (16 ст.; один із небагатьох зразків середньовіч. мусульман. зодчества на території України; єдина споруда, яка збереглася від фортеці Ізмаїл; роз­таш. діорама «Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами та українськими козаками під командува­н­ням О. Суворова 11(22) грудня 1790 року»), Свято-Покров. собор (1831), Свято-Микол. старообрядниц. церква (1833), Свято-Успен. церква (1841), костел Непороч. Зача­т­тя Діви Марії (1-а пол. 19 ст.), Свято-Вознесен. церква (1874), церква Різдва Богородиці, церква св. жінок-мироносиць (обидві — 1897), церква св. рівно­апостол. Костянтина та Олени (1936), міська управа (1841; нині Центр дит. творчості та поза­шкіл. роботи), особняки І. Авраамова (нині Ізмаїл. істор. музей О. Суворова) та Ф. Тульчіанова (нині Ізмаїл. істор.-крає­знавчий музей Придунавʼя; обидва — кін. 19 ст.). Діють Ізмаїльський Свято-Миколаївський чоловічий монастир, Ізмаїльський Свято-Костянтино-Оленинський чоловічий монастир. Щорічно проходять фестиваль мистецтв «Дунай. весна», фестивалі-конкурси дит. творчості «Юні таланти Бес­сарабії» та «Вінок Дунаю». Встановлено памʼятники Т. Шевченку, О. Суворову, С. Тучкову, Х. Ботєву, воїнам, які загинули під час визволе­н­ня І. від нім.-фашист. окупантів, воїнам-афганцям, памʼятні знаки на честь регуляр. судноплавства на Дунаї, «Бронекатер-134», погру­д­дя льотчика П. Семенюка, мемор. дошки двічі Герою Рад. Союзу С. Горшкову та Герою Рад. Союзу А. Лещову. Серед видат. уродженців — польс. хімік, чл. АН Польщі В. Кемула, акушер-гін­еколог, академік НАМНУ В. Запорожан, педагог, академік НАПНУ О. Савченко, лікар-гігієніст Д. Бабов, лікар-педіатр С. Дулицький, мово­знавці Б. Лупанов, О. Стеріополо, хімік О. Омельченко; художники Ю. Калашников, Г. Варкач, О. Іл­лічова, І. Шишман; румун. композитор, хор­мейстер, громад.-муз. діяч Г. Музическу, композитор, нар. арт. України, чл.-кор. НАПНУ, дійс. чл. НАМУ М. Чембержі, спів­ачка О. Грозовська, актор, режисер, засл. арт. УРСР В. Войнович, артист балету, засл. арт. УРСР П. Фомін, композитор С. Азарова; румун. військ. і політ. діяч А. Авереску; легко­атлетки Г. Чистякова та О. Говорова, шахістка Т. Лемачко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю