«ЗАПОРО́ЖЕЦЬ» — перший український легковий автомобіль. На початку 1950-х років економіка країн Західної Європи загалом подолала повоєн­ний спад, однак купівельна спроможність більшості населе­н­ня залишалася невисокою. В таких умовах автомобільні фірми роз­робляли невеликі та порівняно недорогі моделі, літраж двигунів яких не пере­вищував 600 см3 (звідси й назва класу — мікролітражки). 1958 року у загальному виробництві автомобілів в Італії вони склали 58, ФРН — 39,4, Франції — 25,2, Великій Британії — 19,3 %. Рада Міністрів СРСР з метою задовольнити потребу населе­н­ня в до­ступних й економних автомобілях індивідуального користува­н­ня того ж року ухвалила по­станову «Об организации производства микролитражных автомобилей». Місцем випуску радянських мікролітражок обрано Запорізький завод «Комунар» (нині Запорізький автомобілебудівний завод), який до того виготовляв комбайни та різноманітну техніку для сільського господарства. Менш ніж за рік тут зведено новий інструментальний цех площею 6 тис. м2, першу чергу кузовного цеху, будівлю кон­структорсько-екс­периментального від­ділу. Виробництво двигунів налагоджено на Мелітопольському моторному заводі (Запорізька обл.). 

Кон­струкцію першого автомобіля марки «Запорожець» (ЗАЗ-965) роз­робили фахівці Московського заводу малолітражних автомобілів і Московського науково-дослідного автомобільного ін­ституту (прототипом став Fiat 600 1956 р.), за­провадили у серійне виробництво (після значних удосконалень) — кон­структори Запорізького автомобільного заводу на чолі з Ю. Сорочкіним. Перший автомобіль виготовлено 1959 року, на­ступного року серійні моделі оглянуло у Москві вище радянське керівництво, зокрема М. Хрущов, який висловив побажа­н­ня зробити «Запорожець» до­ступним за ціною для широкого загалу, і Л. Брежнєв. 1962 року для ви­пробува­н­ня можливостей «Запорожець» проведено авто­пробіг довжиною у 22 тис. км через територію Української РСР, прибалтійських і середньоазійських республік і Красноярського краю Російської Федерації. Не­зважаючи на недоліки, ви­пробувачі від­значали витривалість та високу прохідність по без­доріж­жю, зумовлені кон­струкційними особливостями (рівне, без тунелю кар­дан­ного вала днище, коротка база, 20-сантиметровий кліренс, навантажена ведуча вісь). Під маркою «Запорожець» випускали (деякий час паралельно) фактично два різних поколі­н­ня автомобілів, технічно повʼязаних між собою: у 1960–69 — перше (ЗАЗ-965, -965А), у 1967–94 — друге (ЗАЗ-966, -966В, -968, -968А, -968М). 

Характерні особливості кон­струкції «Запорожця» обох поколінь: задньомоторне компонува­н­ня з по­здовжнім роз­міще­н­ням двигуна за задньою віссю, роз­ташува­н­ня коробки пере­дач у межах колісної бази, кузов типу 2-дверний седан, V-подібний чотирициліндровий карбюраторний двигун повітряного охолодже­н­ня, незалежна під­віска. З урахува­н­ням максимальної уніфікації із «Запорожця» (окрім кузова) роз­роблено військовий всюдихід ТПК (ЛуАЗ-967) й інші автомобілі, які виготовляв Луцький автомобільний завод. Модель ЗАЗ-965 випускали 1960–69. Вона мала чотиримісний кузов із взаємозамін­ним лобовим і заднім склом, привареними пере­дніми крилами, дверцятами, що від­кривалися назад. Робочий обʼєм двигуна — 746 см3, потужність — 22 к. с. Модифікація ЗАЗ-965А від­різнялася збільшеними робочим обʼємом двигуна (887 см3) та потужністю (27 к. с.), одним глушником (замість двох), від­сутністю деяких декоративних елементів на кузові. Роз­робле­н­ня на­ступного поколі­н­ня «Запорожець» роз­почато майже від­разу після за­провадже­н­ня у виробництво попереднього — 1961 року, проєктува­н­ня, ви­пробува­н­ня та під­готовку до виробництва завершено 1966 року. Модель ЗАЗ-966 випускали 1966–74. Вона мала новий кузов більшого роз­міру та ваги і від 1967 року оснащувалася двигуном робочим обʼємом у 1200 см3 потужністю 40 к. с., але через недо­статню їхню кількість використовували й менш потужні двигуни попереднього поколі­н­ня. 1972–79 виготовляли моделі ЗАЗ-968 і -968А, які від­різнялися одна від одної лише деякими технічними змінами, 1979–94 — ЗАЗ-968М, що мала нову систему охолодже­н­ня й дещо видо­змінені екс­терʼєр та інтерʼєр (на ці моделі встановлювали двигуни з робочими обʼємами у 890 і 1200 см3 потужністю 28, 41, 45, 50 к. с.). 

Окрім базових, випускали екс­порт­ні модифікації, зокрема й із право­сторон­нім роз­міще­н­ням керма — ЗАЗ-965Е, -965АЕ, -966Е, -968Е, 968АЕ під торговою по­значкою «Yalta» або «Eliette» (залежно від країни продажу). Вони від­різнялися покращеною шумоізоляцією, наявністю радіо­при­ймача, попільнички та ін. (роз­по­всюджували в Австрії, Бельгії, Фінляндії). Загалом виготовлено 3 422 444 автомобілі марки «Запорожець». У СРСР вони користувалися популярністю завдяки від­носній дешевизні (у середині 1970-х рр. коштували 3–3,5 тис. рублів, у той час як автомобілі марок «Москвич» і «Жигулі» — 5–7,5 тис. рублів), високій прохідності, ремонто­придатності, великій кількості модифікацій зі зміненими для інвалідів механізмами управлі­н­ня (надавали з частковою або повною оплатою органи соціального забезпече­н­ня). Однак на початку 1980-х рр. кон­струкція і зовнішній ви­гляд автомобіля вже значно за­старіли й не від­повід­али вимогам без­пеки та пер­спективним нормам з автомобілебудува­н­ня. Тому 1987 року Запорізький автомобільний завод налагодив виробництво принципово нових автомобілів марки «Таврія» (ЗАЗ-1102) — пере­дньо­привідних 3-дверних хетчбеків із двигуном рідин­ного охолодже­н­ня, а 1994 року припинив випуск автомобілів марки «Запорожець».