ЕКОЛО́ГІЯ КУЛЬТУ́РНА — філософська школа. Засн. пред­ставниками неоеволюціонізму у серед. 20 ст. Л. Вайтом і Дж. Стюардом. Вони об­ґрунтували положе­н­ня про те, що еволюція культури ви­значена потребою адаптації конкрет. су­спільства до природ. умов, від­бувається за рахунок збільше­н­ня ефективності викори­ста­н­ня природ. ресурсів, що призводить до зро­ста­н­ня чисельності насел., продуктивності праці та екон. спеціалізації й залежить від рівня технол. динаміки су­спільства. Е. к. ви­вчає особливості викори­ста­н­ня й моделі поведінки су­спільства, повʼязані з технологіями освоє­н­ня продовол. та ін. природ. ресурсів; специфіку взаємоадаптації різних частин культури. Е. к. прагне пояснити походже­н­ня між­культур. від­мін­ностей, заг. закономірності культурно-природ. взаємодії; а також зна­йти від­повідь на пита­н­ня, чи вимагає при­стосува­н­ня су­спільств до довкілля виробле­н­ня особливих моделей поведінки або до­статньо закріпле­н­ня вже властивих культурі рис.

У СРСР школа Е. к. виникла у 1970-х рр. і трактувалася як дисципліна на пере­тині етнографії з екологією людини, а також з етногеографією, етнодемо­графією та етніч. антропологією. На актуальність про­блем Е. к. особливу увагу звернув Д. Лихачов, наголошуючи на тому, що екологія не обмежується зав­да­н­нями збереже­н­ня біо­середовища; для людини цін­ним є також середовище, створене культурою його предків і нею самою. В Е. к. акцентують увагу на аналізі різних аспектів адаптації су­спільства до довкі­л­ля; при цьому культуру роз­глядають як механізм, за допомогою якого така адаптація здійснюється. Див. також Екологічна культура.