Життєвий простір

ЖИТ­ТЄ́ВИЙ ПРО́­СТІР — просторове поле взаємодії природи і суспільства, на яке поширюється сфера впливу людини (індивіда, групи людей). Біо­логічно Ж. п. обмежений поверх­нею земної кори й води; а також по вертикалі — висотою, що не пере­вищує 4 тис. м над р. м. Історично під полем взаємодії людини й природи ро­зуміють Ж. п. конкрет. етносу. Значе­н­ня простору в становлен­ні та роз­витку держави ви­знавали як незаперечну істину вітчизн. і зарубіжні гео­графи, геополітики. За одним із ви­значень, геополітика — наука про про­стір з по­гляду держави. Уперше роль простору як домінуючого політ.-геогр. чин­ника об­ґрунтував 1901 нім. вчений Ф. Ратцель. Він вважав, що про­стір — політ. сила, яка впливає на людину й ви­значає її ментальність. Державу Ф. Ратцель роз­глядав як біол. організм у нерозрив. звʼязку з властивостями землі та природ. умовами. За його концепцією, держава, як і будь-який живий організм, має потребу в роз­витку та нарощуван­ні потужності; одним з осн. шляхів такого роз­витку є територ. експансія — роз­шире­н­ня Ж. п. Не­стачею Ж. п. пояснював Ф. Ратцель екон. і політ. про­блеми Німеч­чини 1830–40-х рр., що ускладнювали її динам. роз­виток. Поня­т­тя «Ж. п.» активно використовував у геополіт. побудовах К. Гаусгофер. Він сформулював теорію Ж. п., в основі якої — висунута Ф. Ратцелем теорія «геогр. єд­ності», згідно з якою кожна конкретна тер. повин­на являти собою єд­ність та подібність геогр. умов, мати повний комплекс геогр. чин­ників, що забезпечують екон. і культурну «жит­тє­здатність нації». Гол. рушій. силою держави К. Гаусгофер вважав забезпече­н­ня й роз­шире­н­ня Ж. п. За його твердже­н­ням, роз­ширюючи свій Ж. п., держава забезпечує собі більшу екон. автаркію. Важливим способом роз­шире­н­ня тер. для такої держави стає по­глина­н­ня дрібніших держав. Біол. теорія держави припускає, що в «пере­населених» країнах виникає тиск на межі сусід. країн, що неминуче має при­звести до роз­селе­н­ня на сусід. територіях. Засн. франц. школи геополітики («гео­графії людини») П. Ві­даль де ла Блаш ви­ступав з різкою критикою Ф. Ратцеля за його геогр. детермінізм і за­пропонував принципово нову концепцію — «посибілізму», згідно з якою у політ. історії наявні просторовий (геогр.) і тимчасовий (істор.) аспекти. Геогр. чин­ники від­ображено у довкіл­лі, істор. — у самій людині як «носієві ініціативи». Про­стір дає людині можливості для здійсне­н­ня геополіт. цілей; реалізація цих можливостей залежить від волі людини, яка за­ймає конкрет. про­стір. Як і ін. геополітики, П. Ві­даль де ла Блаш перед­бачав створе­н­ня світ. держави шляхом мирної цивілізац. інтеграції. На геополіт. ідеях цього вченого і його послідовників (А. Деманжон, Й. Лакост) базується сучасна геополіт. ідеологія Європейського Союзу. Еволюц. роз­виток заг.-наук. методології, по­ступова від­мова від принципів геогр. детермінізму при­звели до виключе­н­ня викори­ста­н­ня терміна «Ж. п.» у сучас. геополіт. концепціях. В умовах глобалізації дослідж. взаємовід­носин природи і су­спільства на межі гуманітар. та природн. наук спонукають до актуалізації цього терміна, наповнюючи його не лише екон., а й духов. складовою.

Завантажити статтю