БІОЦЕНО́З (від біо... і ...ценоз) — сукупність живих істот (рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів) у межах однієї екосистеми або біогеоценозу, взаємоповʼязаних між собою біо­тичними звʼязками і певним, створеним ними біо­ценотичним середовищем. Біо­ценоз разом з біотопом утворює біо­геоценоз. Сукупність усіх біо­ценозів Землі називають біо­сторомою. Взаємовід­ноше­н­ня між організмами та їх популяціями в біо­ценозі (за В. Беклемішевим та Ю. Одумом) бувають трофічними, топічними, фабричними (одні за рахунок інших будують собі житло) або форичними (одні рухаються за допомогою інших) і мають характер конкуренції, хижацтва, паразитизму, аменсалізму, протокооперації, мутуалізму (симбіо­зу), коменсалізму чи нейтралізму. Поня­т­тя «біо­ценоз» увів 1877 німецький гідробіо­лог К. Мебіус. Це поня­т­тя так само, як фітоценоз, зооценоз, паразитоценоз, мікробіоценоз чи мікоценоз, використовується у від­повід­них природничих дисциплінах для ви­окремле­н­ня обʼєктів досліджень (найчастіше у зоології). Усі вони по­збавлені здатності само­стійно існувати, оскільки в їх структурі немає екотопу — абіо­тичного середовища існува­н­ня (ґрунту, води, повітря). Їхню біо­тичну (екологічну) суть можна зро­зуміти лише за умови аналізу їхніх структурно-функціональних взаємозвʼязків у біо­геоценозі. У біо­ценозі від­буваються складні процеси накопиче­н­ня і пере­розподілу біомаси між трофічними блоками, але від­сутній біо­тичний кругообіг, оскільки не існує за­мкненого біо­геохімічного циклу між біо­ценозом та екотопом.