КОРЕ́ЦЬ — місто Рівненської області, рай­­центр. Знаходиться на р. Корчик (притока Случі, бас. Дніп­­ра), за 262 км від Києва, за 66 км від обласного центру та за 33 км від залізничної станції Ново­град-Волинський. Площа 6 км2. На­­селе­н­ня 8649 осіб (2001, складає 91,6 % до 1989), пере­важно українці. На території сучасного К. зна­йдені залишки доби пізнього палеоліту, а на його околицях — городище часів Київської Русі. Впер­­ше згадується в Київському літописі під 1150 у роз­повіді про конфлікт великого князя київського Юрія Долгорукого та волинського князя Ізя­­слава Мстиславича під на­звою Корчеськ. Залишки його городища трикутної форми у периметрі складають близько 200 м. Місто бу­­ло оточене валами та ровами. У 12 століт­ті К. був у складі Володимиро-Волинського князівства, від 1199 до середини 14 столі­т­тя входив до Галицько-Волинського князівства. Від 2-ї половини 14 столі­т­тя — у межах кордонів Великого князівства Литовсько­­го. 1380 К. пере­даний великим князем литовським Яґайлом кня­­зеві Федору Острозькому. Від початку 15 столі­т­тя — у володін­ні князів Корецьких. Після Люблінської унії 1569 — у складі Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. 1651 володі­н­ня Корецьких (рід обі­­р­вався) пере­йшли в спадок князям Чарторийським, які від­тоді стали називатися Чарторийсь­­кими-Корецькими. Острозькі спорудили тут деревʼяний замок, а волинського воєвода князь Богуш Корецький у 1-й половині 16 столі­т­тя укріпив його мурами. Замок ре­­гулярної бастіон­ної системи з боку суходолу був оточений глибоким ровом. Через нього до фор­­теці вів під­йомний міст. У 17–18 столі­т­тях замок сут­тєво пере­будували. У 1780-х рр. князі Чарторийські здійснили остан­ню найбільшу пере­будову, внаслідок чого замок при­стосовано під княжий палац із бароковим декором. 1832 корецький замок по­страждав під час пожежі, від­тоді його більше не від­будовували. Дони­­ні збереглися залишки зовнішніх це­гляних стін і арочний камʼяний міст, частково — під­земе­л­ля. 1571 кня­­зь Богуш Корецький заснував Воскресенський монастир (нині Корецький Свято-Троїцький ставропігійний жіночий мона­стир УПЦ МП). У 16 — середині 17 ст. К. пере­творився на одне з найбільших міст Волині.

Протягом 2-ї половини 17 столі­т­тя кілька разів за­знавав ушкоджень. Жителі брали участь у селянсько-козацькому пов­стан­ні 1594–96 під керівництвом С. Нали­вайка, Визвольній вій­ні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусівським пере­мирʼям 1667 місто ві­ді­йшло до Польщі. У 2-й половині 18 столі­т­тя тут виникли мануфактури полот­­ня­­ної, сукон­ної і шкіряної промисловостей. 1788 введено в екс­плуатацію фар­­форо-фаянсну фабрикуку (припинила існува­н­ня 1831 після вичерпа­н­ня місцевих покладів каолінської глини). За­прошені французькі майстри налагодили на ній випуск високо­якісної продукції, що згодом стала ві­дома в багатьох країнах Європи, успішно конкуруючи з виробами саксонських фабрик. Після 2-го поділу Польщі 1793 К. — у складі Російської імперії; 1861 отримав статусного волосного центру Ново­град-Волинського повіту Волинської губернії. 1887 тут працювали пивоварні і 2 шкіряні заводи, сукон­на фабрика, 5 водяних і парових млинів, 12 разів на рік від­бувалися великі ярмарки. 1898 збудовано цукровий завод. Під час воєн­них дій 1918–20 влада не­­одноразово змінювалася. 1920–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. Від липня 1941 до січня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. У травні–вересні 1942 існу­­вало ґетто. До середини 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. 1940–62 та від 1966 — райцентр. 1897 мешкало близько 9,6 тис., 1959 — 3,4 тис., 1979 — 8,4 тис., 1989 — 9,4 тис., 1998 — 9,6 тис. осіб. Нині працюють під­приємства «Радон» (електророзподільна і конт­­рольна апаратура), «Віта» (цукор), хлібокомбінат. У К. — на­вчально-ви­­ховний комплекс, 2 загально-освітні школи, вище професійне училище, 2 дитсадки; Будинок культури, ра­йон­на бібліотека, школа мистецтв, Корецький історичний музей, будинок шко­­ляра; ра­йон­на лікарня, обласна фізіотерапевтична лікарня; від­діле­н­ня 3-х бан­­ків. Виходять газети «Вісті Кореч­чини» та «Вісник Кореч­чини». Релігійні громади: УПЦ МП, УПЦ КП, РКЦ, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня. Памʼятки архітектури: будівлі монастиря (16 столі­т­тя), костел св. Антонія (1533), руїни замку, палац Горчинських (кінець 18 столі­т­тя), Свято-Вознесеньська, Свято-Георгіївська (оби­­дві — 18 столі­т­тя), Свято-Миколаївська (19 столі­т­тя) церкви. Встановлено памʼят­­ни­­ки Т. Шевченку та воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. 1612–19 у К. мешкав мово­знавець, письмен­ник, пере­кладач, церковний діяч Лаврентій Зизаній-Тустановський. У Корецькому мона­­стирі похована Г. Оленіна (у заміж­жі — Андро; 1808–80), якій присвятив низку поезій О. Пушкін. Тут бували Г. Сковорода (1750 і 1753), Т. Шевченко (1848), О. де Бальзак (1847 і 1850), М. Костомаров, І. Франко, Леся Українка (1878). Серед видатних уродженців — матеріало­знавець А. Опальчук, публіцист, прозаїк М. Гільденман, церковний діяч, дійсний член УВАН у Канаді С. Ґерус, журналіст М. Седлецький, живописець О. Якимчук.