БОГОМО́ЛЕЦЬ Олег Олександрович (13(26). 02. 1911, Одеса — 01. 05. 1991, Київ) — патофізіолог. Син О. Богомольця. Доктор медичних наук (1944), професор (1946), член-кореспондент АН УРСР (1964). Заслужений діяч науки АН УРСР (1969). Премія ім. О. Богомольця АН УРСР (1971). Державні нагороди СРСР. Закін. Київський медичний ін­ститут (1934). Від 1934 — асист. від­діл. екс­перим. хірургії Ін­ституту екс­перим. біо­логії і патології, ст. н. с. Ін­ституту клін. фізіології АН УРСР (1940). Під час 2-ї світової війни працював у евакошпиталі № 1741, згодом дир. Башкир. респ. станції пере­лива­н­ня крові (1941–43). Працював в Ін­ституті екс­перим. біо­логії й патології МОЗ України: ст. н. с. (1942–43), зав. фіз.-хім. лаб. (1943–46), дир. (1946– 53), одночасно 1944–47 — професор кафедри заг. хірургії Київ. мед. ін­ституту; 1953–80 — завідувач від­ділу Укр. н.-д. сан.-хім. ін­ституту, від 1980 — наук. консультант Ін­ституту фізіології АН УРСР. Наукові дослідже­н­ня присвяч. транс­плантації тканин, ви­вчен­ню механізму пере­лива­н­ня крові, за­стосуван­ню цитотоксинів, патогенезу промен. хвороби, а також сухожил. пластиці у разі повного травматич. по­шкодже­н­ня середин­ного нерва, отриман­ню сухих препаратів із лікув. сироваток. За участі Б. сконстру­йовано автомат для гістолог. обробки тканин, напів­автомат для ви­значе­н­ня протромбіну в сироватці крові та ін. при­строї. Читав лекції професорам Варшав. університету.