Космополітизм

КОСМОПОЛІТИ́ЗМ (від космополіти) – система поглядів, що передбачає розширення поняття «вітчизна» на весь світ. Нині під «К.» розуміють також ідеологію «світ. громадянства». Вона надає пріоритетне значення заг.-люд. цінностям і другорядне – нац. проблемам. Занепад політ. життя грец. міст-держав (полісів), починаючи з 4 ст. до н. е., разом із розвит­­ком філос. думки (школи кініків, а згодом – стоїків) призвели до поширення негатив. погляду на вимоги обмеженого місц. пат­­ріотизму. Греки, які за класич. доби відчували себе насамперед громадянами своїх міст-держав, після македон., а з часом – римського завоювання стали усвідомлювати себе громадянами тодіш. середземномор. світу. Цьому сприяв універсал. характер самої Римсь­­кої держави.

За свідченням Діо­­гена Лаертського, термін «К.» уперше використав Діоген Синопський; Плутарх вважав, що це зробив стоїк Зенон із Кітіона; Епікет доводив, що автором є Сократ, який заявляв: «Я не афінянин чи коринтянин, я космополіт». К. кініків виявляв негативне ставлення до міста-поліса. Стоїки у космополіт. ідеалі шукали сусп. форму, що уможливила б життя кожної людини за єдиним всесвіт. законом. Космополіт. ідеї кіренаїків знайшли вираз у вислові «ubi bene, ibi patria» («де добре, там і віт­­чизна»). За середньовіччя носієм космополіт. тенденцій була Церква.

У реліг. думці раннього християнства ідеї К. розвинули св. Павло та Блаженний Авґустин (концепція універсал. «Міста Божого»). Надалі вони проявлялися у спробах створення концепції всесвіт. монархії (для Данте вона протистояла практиці феод. роздрібненості) та утвердження папської теократії. Поняття «К.», здебільшого позбавлене негатив. відтінку, від­ображало можливість належа­­ти до універсал. світу і водночас не заперечувати його багатоманітності. За доби Відродження ідеал К. спрямовано на звільнення індивіда від феод. обмежень (Т. Кампанелла). До відомих космополітів Нового ча­­су належали Ш. Монтеск’є, Воль­­тер, Д. Дідро, Дж. Казанова, Т. Пейн, І. Кант, Й. Фіхте, Й. Ґе­­те, Ф. Шіллер та ін. (у багатьох із них К. як усвідомлення приналежності до універсал. світу поєднувався з патріотизмом). У 19–20 ст. ідеї К. використовували для обґрунтування необхідності створення наднац. спів­­товариств. Пацифісти пропону­­вали створити світ. державу чи федерацію шляхом відповід. трансформації Ліги Націй (згодом ООН).

Нового поштовху ідеї К. набули із розвитком глобалізації. Натомість комуніст. ідеологи СРСР вели непримиренну боротьбу з будь-якими проявами К., оскільки вважали його знаряддям імперіалістів у їхніх спробах нести народам поневолення і несумісним з пролетар. інтернаціоналізмом. Проте водночас вони проповідували необхідність остаточ. злиття націй у всесвіт. масштабі та реалізовували таку політику в рам­­ках СРСР (див. Русифікація). 1947–53 у СРСР під гаслом боротьби з антирад. К. (доброзичливим ставленням до традицій і цінностей народів поза межами СРСР) здійснювали ма­сові репресії. Водночас інтенсивно впроваджували ідеологію рад. (на практиці – великодерж. рос.) патріотизму.

Більшість визнач. наук. відкриттів і тех. винаходів в історії людства намагалися оголосити (зокрема й шляхом відвертої фальсифікації фактів) досягненням ро­сіян. Насел. інтенсивно на­­в’я­­зувалася думка про виключність істор. місії Росії, її «прогресивність», порівняно з ін. дер­­жавами (включаючи тих, що реально стояли на значно вищому щаблі політ. і екон. розвитку). Ідеол. кліше безрід. космополітів застосовували у СРСР в повоєнні роки щодо провід. діячів євр. рад. культури, більшість із яких розстріляно 1952, а боротьба із К. відтак набула ще й відтінку держ. антисемітизму. Поняття «К.» викорис­­товують також на окреслення ідеології, яка передбачає зречення нац. традицій, культури, патріотизму, заперечує держ. і нац. суверенітет.

М. В. Стріха

Космополітичними за своєю сут­­тю є світ. релігії – християнство, мусульманство, буддизм. Однак соц.-екон. і сусп.-політ. особливості країн, де вони поширювалися, зумовили появу різноманіт. конфесій та єресей. Відданість людству не виключає патріотизму, націоналізму або наявності певної політ. позиції у країні проживання. Адептів К. часто звинувачують у байдужому ставленні до своєї країни, нації, політ. режиму (яскравий приклад – кампанія боротьби із безрід. К., розгорнута в СРСР 1947–53). Ін-т соціології НАНУ (Київ) від 1992 здійснює моніторинг, у якому передбачена відповідь на запитання: «Ким Ви себе перш за все вважаєте?». За 18 р. (1992–2010) частка опи­­таних, які вважали себе громадянами України, зросла з 45,6 до 51,2 %; кількість тих, хто роз­­глядав себе як громадянина колиш. СРСР, скоротилася із 12,7 до 6,9 %. Мешканцями свого села або регіону визнали себе 30,8 % опитаних у 1992 і 33,8 % – у 2010; питома вага тих, хто визнавав себе громадянами Європи або світу, зменшилася з 10,2 до 4,0 %. Ця послідовність цифр підтверджує успіхи нац. державотвор. проце­­су, незважаючи на те, що Украї­­на перебуває на одному з остан­­ніх місць серед 30-ти посткому­­ніст. країн за темпами ринк. пе­­ретворень.

Літ.: Українське суспільство 1992–2010: Соціол. моніторинг. К., 2010.

С. В. Кульчицький

Ідеол. кампанію боротьби з безрід. космополітами і черг. сталін. терорист. «чистку» в СРСР розпочато 1947, коли при мін-вах і відомствах були запро­­ваджені «суди честі», зобов’я­­зані, відповідно до статутів, вес­­ти непримиренну боротьбу з низькопоклонством перед зх. культурою, ліквідувати недооцін­­ку значення діячів рос. науки та культури у розвитку світ. цивілізації. Виступаючи з нагоди 30-ї річниці більшов. перевороту, 1-й заст. голови РМ і міністр закордон. справ СРСР В. Молотов закликав засудити всі прояви низькопоклонства перед Заходом і бурж. культурою. 1948 секр. ЦК ВКП(б) А. Жданов на нараді діячів рад. музики запровадив у пропагандист. лексикон термін «безрід. космополітизм», невдовзі замінений тер­­міном «антипатріотизм».

Й. Ста­­лін тлумачив К. як поширення агресив., спрямов. на глобал. гегемонію амер. бурж. націоналізму, своєрід. інструмент ідеол. й культур. експансії США. У К. звинувачували насамперед усіх інтелектуалів, які контактували із Заходом або зберігали вірність переконанням, близьким до світогляду дорев. лібералів-західників. Але найбільш потенційно вразливими щодо таких звинувачень виявилися представники євр. національності, оскільки вони мали числен. родичів за кордоном, а їхні одноплемінники були достатньо виразно представлені серед інтелектуал. еліт США і країн Зх. Європи. В епіцентр нової ідеол. кампанії спочатку потрапили театр. критики. Їхня прозахідна естетика, яку влада вимушено терпіла у перші повоєнні, відносно ліберальні, роки, наприкінці 1948 уже явно не вписувалася в антизахідні ідеол. рамки періоду «холодної вій­­ни». Дванадцятий пленум прав­­ління Спілки рад. письменників у грудні 1948 звинуватив групу відомих критиків у ідеол. шкідництві, масова боротьба з К. розпочалася після публікації редакц. статті у г. «Правда» 28 січня 1949 під назвою «Об одной антипатриотической груп­­пе театральных критиков» (написана за безпосеред. участі Й. Сталіна).

Публікації статті передувало засідання оргбюро ЦК ВКП(б) 24 січня 1949, на яко­­му ухвалено рішення розгорнути широку пропагандист. кампанію проти безрід. К. і антипатріот. сил. «Правда» звинуватила групу театр. критиків у тому, що вони втратили свою відповідальність перед народом і є носіями глибоко відразливого для рад. людини, ворожого їй безрід. К. Їх віднесено до категорії антипатріот. сил, які руйнували монолітну єдність рад. сусп-ва. К. представлений газетою у трьох різновидах: ура-К., оголтілий К. і безрід. К., однак у офіц. рад. пропаганді прижився лише остан. термін. Слідом за «Правдой» критику космополітів розгорнули «Литературная газета», «Куль­­тура и жизнь», «Советское искусство», в УРСР – «Більшовик України», «Дніпро», «Вітчизна», «Радянська Україна», «Радянсь­­ке мистецтво», «Вільна Україна» та ін. Спрямування цієї критики визначив 16-й з’їзд КП(б)У в січні 1949, на якому М. Хрущов звинуватив космополітів у ігноруванні багатонац. проявів єди­­ної за змістом рад. культури. У резолюції з’їзду прозвучала вимога посилити боротьбу з пережитками безрід. К. і низькопоклонством перед «гнилою» культурою бурж. Заходу. В лютому 1949 відбувся пленум СПУ під гаслом: «До кінця розгромити космополітів-антипатріотів».

Пошуки космополітів і їхню критику поширено на всі культурні центри респ. та всі сфери літ.-худож. творчості. У Києві центрами К. оголошено Укр. театр. т-во й Київ. консерваторію. Загалом в УРСР переслідувань за звинуваченням у К. зазнали А. Гозенпуд, Я. Гордон, І. Стебун, Л. Санов, Є. Адельгейм, Ю. Мартич, А. Кацнельсон, Л. Лівшиць, Л. Юхвід та ін. Найпоширенішими репресив. заходами щодо космополітів були морал. утиски, критика, звільнення з роботи, виключення з комуніст. партії, заборона друкуватися. Водночас боротьба із К. стала прелюдією широкомасштаб. наступу на євр. бурж. націоналістів. До кінця правління Й. Сталіна кілька десятків людей страчено у справі Єврейського антифашистського комітету та деяких ін. справах, сотень – відправлено у табори, тисяч – позбавлено роботи. Справивши знач. психол. вплив на рад. єврейство, яке посідало важливі позиції у сфері літ-ри, мист-ва, науки й освіти, влада почала згортати антикосмополіт. кампанію в пресі та ін. ЗМІ. З газет і радіо знято надмірно войовничі публікації та передачі. У наступні роки ата­­ки на бурж. К. як знаряддя амер. ідеол. експансії час від часу відновлювалися, але вже не мали такого розмаху, як на поч. 1949. 28 жовтня 1951 у г. «Правда» з’явилася редакц. ст. «Против рецидивов антипатриотических взглядов в литературной критике», в якій містилися нові звинувачення на ад­­ресу деяких критиків. Останній сплеск кампанії спостерігався на поч. 1953, у період розслідування т. зв. справи лікарів. Після смерті Й. Сталіна кампанію остаточно згорнуто.

Літ.: Борщаговский А. М. Записки баловня судьбы. Москва, 1991; Баты­­гин Г. С., Девятко И. Ф. Еврейский вопрос: Хроника сороковых годов // Вест. РАН. 1993. Т. 63, № 1; Вакс­­берг А. И. Нераскрытые тайны. Моск­­ва, 1993; Айзенштат Я. И. О подготовке Сталиным геноцида евреев. Иеруса­­лим, 1994; Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина: власть и антисеми­­тизм. Москва, 2001; Этингер Я. Я. Это невозможно забыть. Москва, 2001; Даниленко В. М. Єврейське питання // Політ. терор і тероризм в Україні: ХIХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002; Ксе­­нофобия: история, идеология, политика. Москва, 2003; Медведев Ж. А. Сталин и еврейская проблема. Новый анализ. Москва, 2003; Данилюк Ю. З. Боротьба з космополітизмом в другій половині 40 – першій половині 50-х рр. ХХ ст.: шляхи, причини і наслідки // Істо­рія України. Маловідомі імена, події, фак­­ти: Зб. статей. Вип 27. К., 2004.

В. М. Даниленко