КОЛОДЗЄ́ЙЧИК Едмунд (Kołodziejczyk Edmund; 31. 08. 1888, м. Вадовиці, нині Малопольс. воєводства, Польща — 24. 05. 1915, с. Сурохув, нині Під­карп. воєводства, Польща) — польський славіст, історик, етно­­граф, бібліо­граф. Закін. Яґел­лон. університет (Краків, 1911). Один із засн. 1912 Словʼян. товариства у Кракові. Член народозн. товариства у Львові; публікувався в його часописі «Lud». Досліджував історію словʼяно­фільства та польс. славістики 16–19 ст. У пр. «Ruś Węgierska» (1911) та «O słowaczeniu i madiaryzacyi» (1913; обидві — Краків) описав геогр. роз­селе­н­ня, навів статист. дані про кількість укр. насел. у 7-ми округах Закарпа­т­тя; роз­повів про літ. життя в краї, творчість і громад. діяльність письмен­ників 19 ст. В. Довговича, М. Лучкая, І. Чурговича, просвітител. діяльність О. Духновича, становище нар. шкіл, соц. гноб­ле­н­ня, планомірну мадяризацію закарп. українців. Друкував стат­ті і матеріали з етно­графії та фольклористики. Автор фундам. вид. «Bibliografia słowianoznawstuz polskiego» (Kraków, 1911), де у роз­­ділі «Rusini» подав польс. публікації у період. і книжк. ви­да­н­нях від­носно України, її історії та гео­­графії. Високо оцінив творчість Кобзаря у ст. «Taras Szewczenko. W pieć driesiątą rocznicę śmierci» («Nowa Reforma», 1911, 9 marzec). Автор заперечує звинуваче­н­ня Т. Шевченка в «сліпій ненависті до поляків», називає його «поетом-пророком народу». Друкував стат­­ті в г. «Kurjer Lwowski», ж. «Wisła». Пропагував ідею політ. і культур. зближе­н­ня словʼян. народів. Під час 1-ї світової війни загинув на фронті.