Комунікативна лінгвістика

КОМУНІКАТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА  — напрям сучасного мовознавства, у центрі уваги якого пере­бувають засоби природної мови, які роз­глядають у процесах між­­­особистісного, групового, масо­вого та інших типів спілкува­н­ня. Ви­вчає живу людську мову як своєрідний комунікативний код, що виявляється у складній взаємодії з елементами ін. знакових сис­тем (жестами, мімікою, по­става­ми тіла, одягом, прикрасами, запахами тощо) та ситуативними (час і місце спілкува­н­ня, організація часу й простору взаємодії), соціальними (соц. ролі учасників спілкува­н­ня: керівник — під­леглий, колега — колега, студент — викладач), віковими (старший — молодший), ґендерними (чоловік — жінка), психологічними і психічними (темперамент, на­стрій, духовний світ), фізіолологічними (пе­ребува­н­ня в нормал. чи змінених станах сві­домості) чин­ника­ми. Остан­ні значною мірою вплива­ють на добір та організацію засобів мов­ного коду, формуючи катего­рії К. л. (дискурс, жанр мовний, мов­лен­нєвий акт). 

К. л. досліджує також окремі аспекти теорії мов­ної діяльності, породже­н­ня і сприйня­т­тя мовле­н­ня. Вона взає­модіє з усіма роз­ділами традиц. мово­знавства, а також із новіт. напрямами лінгвіст. досліджень, зокрема теорією мовної діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокогнітологією, функціонал. структур. та прик­лад. лінгвістикою, дискурсологією. Спираючись на семіот., прагмат., структур. та ін. типи ана­лізу, К. л. виробила власні методи дослідж. спілкува­н­ня. Так, за допомогою дискурс-ана­лізу виявляють соц. контекст, що стоїть за усним або писем. мовле­н­ням, взаємозʼязки між мовним кодом у спілкуван­ні та соц., психіч., психол., культур. процесами в су­спільстві. Контент-аналіз — обʼєктив. (перед­усім кіль­кіс.) опис змісту і правил комунікації. Транс­акцій. аналіз — дослідж. між­особистіс. стосунків з опорою на засоби мовного і паралінгвістич. (жести, міміка, по­стави тіла тощо) кодів; ви­вче­н­ня спілкува­н­ня з урахува­н­ням психол. ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сце­наріїв», від­повід­но до яких часто під­сві­домо діють учасники спілкува­н­ня. Сутність інтент-ана­лізу полягає у виявлен­ні істин. намірів учасників спілкува­н­ня шля­хом дослідж. їх комунікатив. поведінки, зокрема специфіки вжива­н­ня мовних засобів.

Серед основних про­блем К. л. — пита­н­ня про загальні закони між­особистіс., груп. і масового типів спіл­кува­н­ня у звʼязку з організацією засобів мовного коду, специфіка комунікації залежно від умов (соц., культур. тощо), закони організації елементів мови в процесах спілкува­н­ня з урахува­н­ням контекст. і ситуатив. чин­ників, за­кономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, причини комунікатив. невдач, методи ви­вче­н­ня мови і засобів ін. семіотич. систем у процесах комунікації. Становлен­ня К. л. від­булося у 2-й пол. 20 ст. під впливом філософії позитивізму та прагматизму. Ідею ство­ре­н­ня єдиної інте­гратив. теорії комунікації сформулював на поч. 20 ст. К. Леві-Стросс. У роз­витку К. л. важливу роль ві­діграли концепція комунікації К. Шен­нона і В. Вівера, теорія знак. моделюва­н­ня мови К. Бюл­лера, семіот. концепції мови Ч. Пірса, Ф. де Сос­сюра, Ч. Мор­ріса, тео­рія мов. ігор Л. Вітґенштайна, функціонал. концепції мови вче­них праз. лінгвіст. осередку, соціально орієнтована динам. кон­цепція мови лондон. школи, ло­гічні та прагмат. ідеї філософів-аналітиків (Дж. Остін, Дж. Серль, П. Стронсон, Г.-П. Ґрайс, Дж. Ліч та ін.), положе­н­ня теорії моск. пси­хол. школи (Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Жинкін, О. Лурія та ін.), етнопсихолінгвіст. дослідж. (перед­усім Е. Сепіра й Б.-Л. Вор­фа), соціопсихол. теорії амер. дос­лідників X. Гарфінкеля і Е. Гоф­ман­на та ін.

Завантажити статтю