КОЛЯНКО́ВСЬКИЙ Людвік (Kolankowski Ludwik; псевд.: Bork, Jan Pniowski та ін.; 21. 06. 1882, м. На­двірна, нині Івано-Фр. обл. — 19. 03. 1956, м. Торунь, Польща) — польський історик. Доктор габіліт. з історії (1913), дійс. чл. Польс. АН (1947). У 1906 здобув ступ. д-ра філософії у Львів. університеті, 1906–07 продовжив навч. у Берліні. 1907–18 — науковий спів­робітник б-ки, водночас 1913–18 і 1924–29 — приват-доцент Яґел­лон. університету в Кракові; 1918–24 — зав. Сх. від­ділу, дир. Литов.-Білорус. де­­партаменту МЗС Польщі; 1929–39 — директор б-ки Ординації Замой­ських у Варшаві; за сумісництвом 1929–30 — приват-доцент, 1931–36 — титуляр. проф. Вілен. університету (нині Вільнюс); 1936–39 — звич. проф. історії Львів. університету (ініціював ре­організацію каф. істор. про­фі­лю). Популяризував т. зв. яґел­­лон. ідею — від­новле­н­ня Речі Пос­­политої у кордонах від Балт. до Чорного морів. Під час 2-ї світової вій­ни зробив знач. внесок у порятунок творів мистецтва у Варша­ві. 1945–48 — ректор, 1949–55 — директор б-ки Торун. університету. Досліджу­вав історію Великого князівст­­ва Литовського і Польщі кін. 14 — серед. 16 ст., вплив татар на польс. історію. Президент Польс. істор. товариства у Львові (1937–47).