Малицька Костянтина Іванівна

Визначення і загальна характеристика

МАЛИ́ЦЬКА Костянтина Іванівна (псевд. і крипт.: Віра Лебедова, Віра Кропивницька, Віра Лужанська, Чайка Дністрова, Стефан Горський, Растик, Vanellus, Софія Кр., К. М-ка, К. М., В. Л. та ін.; 30. 05. 1872, с. Кропивник, нині Калус. р-ну Івано-Фр. обл. — 22. 01. 1947, Львів) — письмен­ниця, педагог, бібліо­граф, громадська діячка. Почес. чл. т-в «Просвіта» (1925), «Рідна школа» (1937). Народилася в сімʼї греко-катол. священика. Закін. Львів. учит. семінарію (1892). Не­абияку роль в інтелект. роз­витку М. ві­діграла багатюща львів. книгозбірня історика й філолога А. Петрушевича – її роди­ча. Вчителювала в Галичі (нині Івано-Фр. обл.), 1903–06 — в с. Лужани побл. Чернівців, 1906–14, 1921–37 — у Львів. дівочій школі ім. Т. Шевченка, де 1912 заснувала патріот. «Кружок ім. Ган­ни Барвінок». Активістка громад. організацій укр. жіноцтва, авторка брошури «Про жіночий рух» (1904), умілий промовець. На великих жін. зборах у Львові 14 грудня 1912 виголосила доповідь «Політичне положе­н­ня під теперішню хвилю», а її учениця, не­вдовзі героїня УСС О. Степанів, — «Зав­да­н­ня жінки на випадок вій­ни». Духовно й матеріально (збира­н­ням пожертв) М. під­тримувала січове стрілецтво. В лютому 1915 заарешт. рос. окупантами і в травні вивезена в Сибір, у с. Пінчуга над Ангарою. Сибір. побут завершувала в Кра­сноярську (16 вересня 1919 — 30 червня 1920). Допомогла громаді земляків організувати там першу укр. школу (школа ім. І. Кот­ляревського, згодом закрита більшовиками) і в ній вчителювала. Від вересня 1920 знову у Львові, на пед. і громад. роботі. Активна діячка Союзу українок (1923–24 — його голова), а коли 1938 польс. влада його заборонила, ініціювала створе­н­ня «Дружини княгині Ольги». 1937 організувала збір коштів на викуп садиби Косачів у Колодяжному (нині Ковел. р-ну Волин. обл.). На поч. 2-ї світової вій­ни сформувала волонтер. структуру «Жін. служба Україні». За рад. влади М. працювала молодшим, а 1944–46 — ст. бібліо­графом Львів. наук. б-ки, — укладала каталог укр. дит. книжки. Літ. доробок М. — вірші, пісні, оповіда­н­ня, казки, нариси, «сценічні образки», гуморески, художні перекл., публіцист. стат­ті. Майже все — про дітей і для дітей. Дебютувала 1896 у дит. ж. «Дзвінок», який згодом (1903) редагувала. Член редколегій ж. «Промінь», «Нова хата». Крім на­званих, друкувалася в часописах «Діло», «Молода Україна», «Світ дитини», «Жіноча доля», «Зиз», «Комар», «Малі друзі». Із публікацій у ж. «Дзвінок» складені перші її зб. «Прогулька [для руских діточок написала Віра Лебедова]» (1897) і «Гостинець для руских дітей» (1898; обидві — Львів). Серед пое­зій М. — присвяти М. Шашкевичеві («В Маркіянові роковини»), Т. Шевченкові («Поклін Кобзареві»), твори про школу, рідну природу. Авторка слів кантати К. Стеценка «Шевченкові», пісні «Чом, чом, чом, земле моя» (музика Д. Січинського), популярного «Маршу “Соколів”» («“Соколи”, “Соколи”, ставаймо в ряди…»; композитор неві­домий). Одночасно із «сокільським» звеличувала у віршах-піснях «січовий» рух: «“Січ” в поході» (музика Д. Січинського), «Вгору прапор!» (нар. мелодія), «В “Січ” ставай!» («на ноту»: «Як засядем, бра­т­тя, коло чари») та ін. Красі і вихов. силі пісні надавала особливого значе­н­ня. Упорядкувала «Збірник народних і патріотичних пісень на голоси діточі в су­проводі фортепіано» (Пере­мишль, 1904), куди уві­йшли й 4 композиції на її слова. В нарисі «Пісні» (1908) найвище по­ставила пісню колискову. Глибоким психологізмом і ненавʼяз­ливим дидактизмом сповнені збірки її оповідань «Малі герої» (Л., 1899; 2-е вид. — 1906) та «З трагедій діточих душ» («Промінь», 1905, ч. 3–8; Вашківці, 1907). М. правдиво змалювала звичайних сільс. дітей, здатних на високе благородство, щиру вдяч­ність, справж. героїзм і патріотизм («Малий гуцулик», «Боягуз», «Китичка фіялок», «Урятувала», «Задля науки»), показала, як страждають діти, коли роз­чаровуються в діях дорогих їм людей («Гріх», «Мужицька дитина», «За провини батьків»). Особливе місце в творчості М. належить циклу проз. легенд про Христа, що під на­звою однієї з них — «Гарфа Леїлі» — побачили світ 1953 у Торонто. Зі «сценіч. образків» М. (малі пʼєси, роз­рахов. пере­важно на шкіл. ви­стави) окремо ви­йшли «Під нову зорю» (1906), «Русалка Дністрова», «Вінок на могилу Тараса Шевченка», «Козацькі діти», «Святий Микола» (усі — 1914), «Вифлеємські діти» (1936; усі — Львів). 1903 М. видала свою інтер­претацію («на основі оригіналу і пере­водів») ві­домого твору Д. Дефо «Робінзон Крузо». Пере­клала окремі твори Ж. де Лафонтена, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гаріна-Михайловського, Е. де Амі­чіса, Ц. Топеліуса. У періодиці та в альманахах опублікувала низку про­блем. статей: «Кілька думок про виклади і від­чити для селян» (1907), «Видавництва для дітей і молодіжі» (1909), «В боротьбі за рідну школу» (1924) та ін. Залишила спогади про Є. Ярошинську, А. Павлик, про свою сибір. неволю. Добірки творів М. вміщені у вид. «Тридцять українських поетес: Антологія» (К., 1968), «“Чом, чом, земле моя…”: Сторінки життя і творчості Віри Лебедової» (Калуш, 1993), «Письмен­ники Буковини: Хрестоматія» (ч. 1, Чц., 2001).

Тв.: Малі герої. Л., 1991; Твори. Чц., 2011.

Літ.: Виховниця поколінь Кон­стантина Малицька. Торонто, 1965; Бабʼяк П. Письмен­ниця, громадська діячка // Друг читача. 1989, 19 жовт.; Панкевич Г. Життя, від­дане дітям // Дзвін. 1990. № 2; Качкан В. «Ви­значна сила педагогічна…» // Качкан В. Хай святиться імʼя твоє. Кн. 2. Коломия, 1996; Антофійчук В. Легенди про Христа Костянтини Малицької // Буковин. журн. 1998. № 2; Задорожний В. «Чом, чом, чом, земле моя…»: від сучасних варіантів до першоджерела (З історії пісні) // Дивослово. 2005. № 12; Багмут Л. Ви­вче­н­ня творчості Костянтини Малицької // Ви­вчаємо укр. мову та літературу. 2009. № 35.

М. Й. Шалата

Завантажити статтю