Меджилабірці
МЕДЖИЛА́БІРЦІ (Medzilaborce) — місто, адміністративний центр Меджилабірського округу Пряшівського краю, Словаччина. Знаходиться на Верхньому Земплині, у пн. частині Лаборец. верховини при злитті р. Лаборець і Видранка на вис. 326 м над р. м. Площа 32,92 км2. Насел. 6809 осіб (2011), зокрема русини-українці — 2629, словаки — 2560, роми — 506; за віросповіданням: православні — 36,7 %, греко-католики — 35,5 %, римо-католики — 8,2 %, інші та не встановлено — 19,6 %. М. засн. у 2-й пол. 15 ст. на т. зв. волоському (руському) праві, перша писемна згадка — 1347. За нар. легендою, поселення заснував «руський князь» Лаборець, якого угор. наїзники наприкінці 9 ст. повісили над р. Свіржова, що відтоді названо його імʼям. Лаборець засвідчений в анонім. угор. хроніці «Gesta Hungano-rum» 12 ст., однак деякі історики сумніваються в історичності цієї особи, описаної в десятках худож. творів. До кін. 17 ст. М. були власністю роду Друґетів, згодом — Зичів і Андрашів. У 16–19 ст. внаслідок воєн та епідемій поселення часто знелюднювалося. Наприкінці 19 ст. багато мешканців М. емігрувало до США. 1910 тут проживала 1561 особа, зокрема 677 русинів, 501 німець, 255 угорців, 59 словаків, 69 осіб ін. національностей. Статус міста М. отримали після побудови 1873 залізниці, яка звʼя-зувала Угорщину з Галичиною. У цей період до М. переселилася значна кількість євреїв із Галичини, які з часом становили одну третину насел. міста і монополізували майже всю його торгівлю. На поч. 1-ї світової війни тут відбулися жорстокі бої між рос. та австро-угор. військами, на місц. військ. цвинтарі похов. 1668 вояків обох армій. Наприкінці 18 ст. зведено греко-катол. церкву св. Василя Великого, 1903 — єдиний в окрузі римо-катол. костел Діви Марії. У міжвоєн. період продовжувалася еміграція насел. до США та Канади. 1927 проживали 702 мешканці (більшу половину становили русини), до 1940 їхня кількість зросла на 857 осіб. 1940–44 у М. виходив російськомов. тижневик «Новое время» з додатком для молоді «Юно шевство». 1942 у М. зосереджено 825 євреїв, яких нацисти депортували у т. зв. табори смерті (не повернувся жоден із них). Під час бойових дій М. майже повністю знищені, у місті та його околицях загинуло декілька тисяч рад. і чехословац. воїнів. На їхню честь 1949 зведено православ. храм Сходження Святого Духа (арх. В. Коломацький). У післявоєн. період М. відбудовано, тут виникли два потужні пром. підприємства: 1958 — маш.-буд. завод «Транспорта» (200 працівників), 1971 — філія чес. заводу «Яблонецькі склярні» (600 працівників). У 1990-х рр. обидва зупинили виробництво. 1965 до М. приєднано с. Борів, 1972 — с. Видрань. 1945 відкрито держ. рос. гімназію (наступ. року переведена у Гуменне), 1950 — укр. пед. школу, згодом — середню с.-г. школу з українською мовою навч. і технікум. У 1950–60-х рр. виходила україномовна г. «Лабірські вісті». 1955 у М. відбувся 1-й Фестиваль укр. пісні й танцю (всі інші — у Свиднику). Від 1962 у М. проводять Фестиваль культури і спорту, від 1969 — Фестиваль драми і худож. слова ім. О. Духновича. 1956 засн. Музей української культури (від 1964 — у Свиднику), 1965 — Музей модер. мистецтва ім. Е. Варгола (його батьки походили із розташ. неподалік с. Микова). Із М. повʼязані життя та творчість відомих укр. діячів, зокрема поета Б.-І. Антонича, правознавця М. Вацлавського, письменника І. Мацинського, педагога О. Любимова, мистецтвознавця М. Бицька, політ. діяча та економіста В. Капішовського.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Населені пункти 
