КОТКО́ Дмитро Васильович (04(17). 01. 1892, с. Балки, нині Василівського ра­йону Запорізької обл. — 18. 11. 1982, Львів) — хоровий диригент, композитор, художник. Закінчив Ардонську духовно-місіонерську семінарію (нині Пів­нічна Осетія, РФ, 1913). Під час пере­бува­н­ня на військовій службі на­вчався диригуван­ню в музичній школі Гнесіних (Москва, 1916–17). Від 1918 служив в арміях УНР та Директорії, де диригував військовими духовими оркестрами. 1919 потрапив до польського полону. У таборі для військовополонених у м. Ланцут (Польща) організував хоровий гурток, що став основою Українського хору, який 1922 роз­почав офіційні гастролі у Західній Польщі, а 1924 одержав до­звіл на концертува­н­ня по всій території тодішньої Польщі, зокрема Галичині, Волині, Холмщині, згодом у Німеч­чині та Франції. 1930–36 викладав у Львівській духовній семінарії та українській жіночій гімназії, де також керував українськими студентськими хорами. 1936 організував чоловічий хор «Трембіта», до репертуару якого входили народні пісні, твори українських і зарубіжних композиторів, а також оброблені Котком народні пісні. 1939 на базі хору заснував Державну мандрівну капелу «Трембіта» (мішаний склад). Під час 2-ї світової війни капелу еваку­йовано до Алма-Ати (нині Алмати) і роз­формовано. Частина складу капели уві­йшла до організованого Котком при Чимкентській філармонії (Казах­стан) Львівського українського ансамблю пісні й танцю, що діяв до кінця війни. 1945 Котка за­просили від­новити Гуцульський ансамбль пісні і танцю в Станіславі (нині Івано-Франківськ). 1951 заарештований, за звинуваче­н­ням в антирадянській пропаганді і неблагонадійності засуджений до 10-ти р. років по­збавле­н­ня волі. Після звільне­н­ня з увʼязне­н­ня мешкав у Львові, де 1959–74 керував капелою бандуристів «Карпати» при Українському товаристві сліпих. Створив пейзажі: «Три лелеки» (1958), «Гірська річка» (1960), «Човен» (1963).