КАЛИНО́ВИЧ Іван Олександрович (27. 05. 1893, м. Кременчук, нині Полтавська обл. — 26. 04. 1973, м. Елізабет, шт. Нью-Джерсі, США) — громадський діяч, видавець. На початку 1914 вступив до Кон­стантинівського військового училища (Київ). Від 1915 — на фронті, служив у різних частинах російської армії. Під час Визвольних змагань 1917–21 — полковник Армії УНР, учасник Першого Зимового походу (1919–20); старшина, від квітня 1921 — помічник командира кін­ної сотні полку імені Костя Гордієнка. Після пере­ходу Армії УНР на територію Польщі був інтернований у таборі м. Вадовиці, згодом з невеликою групою старшин пере­ведений до табору в м. Стржалкув. 1922 ви­їхав до Чехо-Словач­чини, де на­вчався в Українській господарській академії у Подєбрадах (1922–27). Один із засновників прогеть­манського гуртка «Союз студентів-хліборобів» (1922). Від 1927 за­ймався городництвом і молочарством; від 1929 — повітовий агроном товариства «Сільський господар» у м. Золочів (нині Львівська обл.). Рятуючись від політичного пере­слідува­н­ня за активну національно-просвітницьку діяльність серед українського населе­н­ня, 1930 пере­їхав на Закарпа­т­тя, учителював. 1939 — учасник бо­йових дій у Карпатській Україні. Пере­бував під на­глядом угорської поліції, заарештований, увʼязнений у концтаборі. Після звільне­н­ня ви­їхав до Німеч­чини. Належав до ближчого кола П. Скоропадського, публікувався у ви­да­н­нях «На від­січ!» (1939–40). Від­повід­альний редактор часопису «Українська дійсність» (Берлін, 1940–45). Після другої світової війни працював у Мюнхені; згодом ви­їхав до США, де оселився у м. Мейплвуд (штат Нью-Джерсі). Був активним в українському житті, зокрема дописував до української еміграційної преси. Архів К. зберігається в УВАН (США).