КОТЛЯРЕ́ВСЬКИЙ Іван Арсені­йович (07. 11. 1941, Ташкент — 13. 06. 2007, Київ) — музико­знавець, педагог. Син А. Котляревського та В. Бакєєвої, батько О. Котляревської. Доктор мистецтво­знавства (1985), професор (1986), член-кореспондент Академії мистецтв України (1997). Заслужений діяч науки і техніки України (1993). Член Національної спілки композиторів України (1991). На­вчався у Львівській (1960; клас валторни), закінчив Новосибірську кон­серваторію (РФ, 1966; клас теорії музики Ю. Кона), де від­тоді й ви­кладав. Від 1968 — у Національній музичній академії України (Київ): 1984–95 — проректор з наукової роботи, водночас від 1992 — завідувач кафедри теорії музики. З ініціативи К. в академії від­крито інформаційно-обчис­лювальний центр, науково-творчу лабораторію з українського фольклору, кабінет української му­зико­знавства. Як активний дослідник, пропагандист і популяризатор вітчизняної та світової музичної спад­щини і сучасних українських та зарубіжних композиторів створив власний напрям у науковому музико­знавстві. Брав участь у виготовлен­ні та реконструюван­ні органів у Новосибірську, Москві, Черкасах, Києві. Наукові дослідже­н­ня: теорія му­зики, історія музичного виконавства, музична освіта. Серед учнів — М. Де­нисенко, І. Коханик, В. Іванченко, І. Ігнатченко, О. Маркова, Т. Мартинюк, О. Рощенко, О. Са­мойленко, В. Сумарокова, Л. Ша­повалова.