КИ́ЇВСЬКА ФОРТЕ́ЦЯ — комплекс фортифікаційних споруд 18–19 ст. Роз­ташована на Печерську та прилеглих до нього територіях. Була однією з найпотужніших фортець Російської імперії. Нині — група памʼяток архітектури та історії, своєрідний музей історії фортифікації (під охороною держави від 1979). Складається з кількох різночасових утворень. Печерська фортеця (після заснува­н­ня Нової фортеці отримала назву Стара Печерська фортеця, цитадель) заснована у звʼязку з за­грозою шведського вторгне­н­ня у Геть­манщину. Закладе­н­ня від­булося 15 серпня 1706 у присутності російського імператора Петра І, який був ініціатором будівництва й спів­автором проекту. Найзручнішим місцем для фортеці виявилася територія навколо Києво-Печерської Свято-Успенської лаври, при цьому її стіни та башти мали служити внутрішньою лінією оборони. Щоб звільнити місце для фортеці, знесли 955 дворів Печерського містечка, а його укріпле­н­ня частково викори­стали під час спорудже­н­ня нових валів. На будівництві фортеці працювали російські солдати та (у перший рік) українські козаки під на­глядом геть­мана І. Мазепи. Головний вал зведено 1708, але подальше будівництво роз­тяглося до 1723, а роботи з вдосконале­н­ня та ремонту фортечних споруд велися майже без­перервно до початку 19 ст. Фортеця, спроектована за новітніми європейськими зразками, мала бастіон­ний абрис. Її головний вал напів­кільцем охоплював Лавру і обома кінцями впирався у дні­провські схили, які робили фортецю не­при­ступною зі Сходу. Із Пів­дня природною пере­шкодою були схили Неводницької долини. Перед валом викопано рів і насипано гласис (допоміжний вал із похилим зовнішнім схилом). Вал мав девʼять бастіонів (пʼятикутні ви­ступи, що забезпечують фланговий об­стріл простору перед куртинами — прямолінійними ділянками валу між бастіонами) та один напів­бастіон. Три куртини з пів­нічно-західного боку прикривали равеліни (трикутні в плані укріпле­н­ня, роз­міщені у рові). З Пів­дня для контролю наплавного мосту через Дні­про (на місці сучасного мосту Патона) та шляху до нього споруджено ре­данти (укріпле­н­ня польового типу). У 2-й половині 18 ст. перед пів­ден­но-західними бастіонами зʼявилися люнети (від­криті з тилу зовнішні укріпле­н­ня). До фортеці вели три брами — Київська, Васильківська та Московська, кожна з яких була по­двійною (брама у головному валі та равелін­на або у пере­довому валі). Навколо укріплень утворено вільний від забудови про­стір — еспланаду. У фортеці роз­міщувався гарнізон, чисельність якого становила 1728–5760 осіб. Споруджено казарми, будинки для комен­данта та офіцерів, приміще­н­ня для караулів, каземат для зберіга­н­ня скарбниці, військовий суд, цейхгауз (артилерійсько-інженерний склад), продовольчий склад, порохові льохи. На місці закритого 1712 Київського Свято-Вознесенського монастиря організовано артилерійські майстерні (арсенал). Спочатку вони роз­міщувалися у деревʼяних спорудах, замість яких 1784–1803 збудовано великий мурований корпус (до остан­нього часу використовувався як виробниче приміще­н­ня, від 2005 тривають роботи з при­стосува­н­ня його під музейний комплекс «Мистецький арсенал»). Від 1711 і до 1780-х років у фортеці містилися адміністративні органи Київської губернії та резиденція губернатора. На початку 19 ст. Печерська фортеця пере­стала від­повід­ати вимогам воєн­ного мистецтва. Звіринецькі укріпле­н­ня збудовані за проектом та під керівництвом інженера К. Оп­пермана 1810–12 в очікуван­ні війни з французьким імператором Наполеоном Бонапартом як частина великого укріпленого табору для запасних армій (залишився у проекті). Роз­ташовані на Пів­дні від Старої Печерської фортеці, у місцевості Звіринець (нині територія Центрального ботанічного саду НАНУ). Основне при­значе­н­ня — контроль дороги до дні­провської пере­прави. У середині 19 ст. Звіринецькі укріпле­н­ня втратило оборон­не значе­н­ня, тому його почали використовувати для артилерійських складів, на яких 6 червня 1918 стався вибух, що призвів до числен­них руйнувань навколишньої забудови та жертв серед населе­н­ня. Вали зрито на­прикінці 1940-х років. Київська (Нова Печерська) фортеця збудована з ініціативи російського імператора Миколи І і всупереч думці військових фахівців, які вважали спорудже­н­ня нової фортеці у Києві недоцільним. Проект роз­робив К. Оп­перман. Будівництво роз­почалося 28 червня 1831 і тривало до 1863. На той час фортечні споруди виявилися за­старілими, оскільки вони вже не були спроможні протистояти ударам нової нарізної артилерії, тому їх пере­профілювали у казарми, вʼязниці, склади. 1897 фортеці надали статус фортеці-складу. Внаслідок будівельних робіт у 1830–60-х роках знесено квартали Печерська, а більшість їхніх мешканців пере­селено в долину річки Либідь (притока Дні­пра). Еспланада навколо фортеці до початку 20 ст. заважала новому будівництву на Печерську. Фортеця сполучала земляні укріпле­н­ня, оборон­ні стіни (при­значені для захисту стрільців) і це­гляні казематовані споруди (казарми, го­спіталь, майстерні), при­стосовані для оборони. Складалася з двох само­стійних укріплень, винесених на західний край Печерського плато, обмежений долиною Либеді, — Васильківського та Го­спітального, а також низки споруд, що замикали про­стір між зга­даними укріпле­н­нями та цитаде­л­лю (Старою Печерською фортецею). Більшість споруд фортеці збереглися до нашого часу. В деяких з них роз­міщено частини ЗС України, кілька будівель належать заводу «Арсенал», на території Го­спітального укріпле­н­ня діє Головний військовий клінічний шпиталь Міністерства оборони України, в Косому капонірі та капонірі 2-го полігона Го­спітального укріпле­н­ня роз­горнуто екс­позицію Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця». Лисогірський форт споруджений 1871–77 на Лисій горі — височині на правому березі Либеді неподалік від її гирла. За нереалізованим проектом військового інженера Е. Тотлебена мав бути одним із 27-ми фортів, кільцем яких збиралися оточити за­старілу на той час Київську фортецю. На початку 20 ст. тут страчували політичних вʼязнів, зокрема Д. Богрова. У радянські часи на території форту дис­локувалися військові частини. Нині Лиса гора вкрита деревами і має статус ландшафтного парку.