Головний військовий клінічний шпиталь

Визначення і загальна характеристика

ГОЛОВНИ́Й ВІЙСЬКО́ВИЙ КЛІНІ́ЧНИЙ ШПИТА́ЛЬ Створ. 1992 на базі окружного військ. шпиталю Київ. військ. округу. Історія його бере початок від 1755, коли за клопота­н­ням київ. губернатора ріше­н­ням Сенату Мед. канцелярії від­крито польовий шпиталь на 50 ліжок. У 70-і рр. 18 ст. під час під­готовки війни проти Туреч­чини його реорганізовано у великий військ.-польовий мед. заклад. З часом пере­творено в по­стійний шпиталь 3-го класу; нач. при­значено лікаря Укр. дивізії рос. армії А. Леріуса. Під час війни проти Наполеона 1812 штатну кількість ліжок по­двоєно, іноді кількість пацієнтів сягала 2-х тис. чоловік. 1833 при шпиталі засн. штатну військ.-фельдшер. школу на 300 вихованців, а в 1851 на його базі створено клініки мед. факультету Університету св. Володимира у Києві. Новим етапом діяльності закладу стало за­провадже­н­ня посади мед. сестри (1860). Важливе значе­н­ня шпиталь мав під час 1-ї світової війни. Так, кількість пацієнтів, які одночасно лікувалися в ньому лише при на­ступі на Пд.-Зх. фронті, досягла 14-ти тис. чоловік. 1918–22 шпиталь ві­ді­грав значну роль у боротьбі з інфекц. хворобами. З початком 2-ї світової війни його пере­формовано в 408-й евакошпиталь на 2 тис. ліжок. У подальшому він входив до складу Пд.-Зх. фронту, Сибір. військ. округу, 1-го Укр. фронту. У 1944 колектив повернувся до зруйнованого Києва, де за короткий термін від­будовано корпуси й налагоджено лікува­н­ня поранених. У повоєн. час працівники шпиталю взяли участь у ліквідації холери в Поволжі та Каракалпакії, надавали мед. допомогу в Анголі, Афгані­стані, Ефіопії, на Кубі та в ін. країнах світу; нині — у Лівані, Ірані, Сербії і Чорногорії. Під­порядк. МО України. У структурі — 16 клінік, лаборатор. центр, центри функціон. діагностики та променевої діагностики і терапії; 40 лікув. від­ділень на 1125 ліжок. Щороку лікується понад 20 тис. хворих. Серед спів­роб. — 6 д-рів та 42 канд. н. З ним повʼязана діяльність таких лікарів, як С. Алферʼєв, Ф. Борнгаупт, Г. Бурчинський, В. Високович, Р. Вреден, О. Кримов, Ф. Мерінг, С. Покровський, К. Тритшель, С. Томашевський, В. Вино­градов, М. Губергріц, І. Іщенко, Б. Маньковський, М. Стражеско, А. Чайка, Я. Шварцберґ, Т. Яновський. Нач. — М. Бойчак (від 1996).

Г. Б. Перов

Завантажити статтю