ІСААКЯ́Н Аветік Саакович ( ; 18(30). 10. 1875, м. Александрополь, нині Ґюмрі, Вірменія — 17. 10. 1957, Єреван) — вірменський письмен­ник. Академік АН Вірм. РСР (1943). Сталінcька премія (1946). Навч. у Ваґаршапат. духов. семінарії (нині м. Ечміадзін, Вірменія; 1889–92); у 1893–95 — вільний слухач Ляйпциз. університету (Німеч­чина). За рев. діяльність 1896 заарешт. у Єревані, 1898–1900 жив під на­глядом поліції в Одесі. 1908 знову заарешт. Від 1911 — на еміграції в Європі. 1936 повернувся до Вірменії, де від 1946 очолював СП. Дебютував зб. віршів «» («Пісні та рани», 1897), у якій по-новому за­звучали традиц. мотиви коха­н­ня і журби. Епічні картини життя села від­творив у поемі « » («На­співи Алагязу», 1895–1917). Низку соц.-політ., філос.-морал. про­блем порушив у поемі «» («Абу-лала Маарі», 1909–11), герой якої еволюціонував від бунтар. заперече­н­ня всього сущого до прославля­н­ня оновленого світу. У поемі («Мгер із Сасуна», 1919) пере­дав одвічне прагне­н­ня народу до свободи, незнищен­ність його волелюб. духу. Багато творів написав на основі нар. легенд країн Сходу та Заходу, осмисливши їх через істор. досвід вірм. народу: балади «» («Вічна любов», 1912), «» («Серце матері», 1919), оповіда­н­ня («Ліліт», 1921), «» («Оста­н­ня весна Сааді», 1923) та ін. Роман «» («Уста Каро», 1912, не заверш.) присвятив батьківщині — Шираку поч. 20 ст. І. очолював вірм. делегацію, що при­їздила 1939 в Україну на святкува­н­ня 125-річчя від дня народж. Т. Шевченка. Написав ст. «На могилі Тараса Шевченка» (1939), перед­мови до вірм. вид. «Кобзаря» («», 1939; 1954; 1961) та до зб. «» («Українська ліра», Єреван, 1954). Під­тримував дружні стосунки з М. Рильським і П. Тичиною. Окремі твори І. українською мовою пере­клали П. Грабовський, М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, М. Терещенко, Л. Первомайський, Борис Тен, М. Стельмах, Д. Білоус, В. Кочевський, Б. Олійник, І. Драч та ін. Імʼям І. на­звано одну з вулиць Києва (1975).