Історичні стилі

ІСТОРИ́ЧНІ СТИ́ЛІ  — умовна назва стилістичних напрямів у архітектурі та мистецтві другої половини 19 — початку 20 століть, орієнтованих на відтворення найхарактерніших елементів того чи іншого стилю минулого. На позначення архіт. напрямів, для яких типовим є використання історично усталених стилів, вживають також термін «історизм» (запропонований у 2-й пол. 20 ст.). І. с. виникли як протиставлення догмам і правилам класицизму, одноманітності в мистецтві та передбачали свободу вибору митця залежно від його естет. переконань. На зародження та розвиток І. с. в арх-рі відчутно вплинули ідеї романтизму в мистецтві та літ-рі. Важливу роль у їхньому формуванні відіграв культ нац. старовини. Кожній країні чи окремому регіону були притаманні у тій чи ін. мірі свої І. с. Так, у країнах Зх. Європи найпопулярнішою виявилася неоготика (почала зароджуватися у 18 ст., наслідувала принципи готич. стилю). У Рос. імперії історизм в арх-рі найяскравіше виявився у рос.-візант., неовізант., неорос. та псевдорос., або рос. стилях. До традицій рідного краю зверталися й укр. архітектори. Школу нового укр. стилю представляє і необароко (див. Бароко), яке ґрунтується на худож. осмисленні та стилізації зразків укр. зодчества Наддніпрянщини кін. 17 — серед. 18 ст. Серед ін. І. с. — неокласицизм (пов’язаний з відтворенням принципів і форм класицизму), неоренесанс (продукував архіт. рішення епохи Відродження). Поширення І. с. мало знач. вплив на розвиток архітектури. Найвизначніші архіт. твори історизму в Україні: необароко — житл. будинок у Катеринославі (нині Дніпропетровськ; 1910–13, арх. П. Фетисов), колегія П. Ґалаґана (1870–71), муз. училище Рос. муз. товариства (1874), міська дума (1874–78; усі — О. Шіле), житл. будинок на Софій. площі (1914–16, П. Альошин), ансамбль ниніш. Нац. університету біоресурсів і природокористування України (1920-і рр.) у Києві, земська лікарня у м. Лубни (нині Полтав. обл., 1913–15; усі — Д. Дяченко), бурса Укр. пед. товариства (1901–09), страх. товариство «Дністер» (1905–06) у Львові, Нар. дім у м. Кам’янка-Струмилівська (нині Кам’янка-Бузька Львів. обл., 1905; усі — за автор. участі І. Левинського; на Львівщині у цьому стилі також творили О. Лушпинський, Т. Обмінський, Василь і його син Євген Нагірні), мемор. комплекс «Козац. могили» та Георгіїв. церква у с. Пляшева (нині Горохів. р-н Волин. обл.; 1910–14, арх. В. Максимов); неоготика — палаци М. Воронцова у м. Алупка (нині Ялтин. міськради, АР Крим; 1828–46, Е. Блор), П. Рум’янцева-Задунайського у с. Вишеньки (нині Короп. р-ну Черніг. обл.; 1787, М. Мосцепанов), П. Лопухіна у м. Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський Черкас. обл.; 1787, Я.-Д. Ліндсей), З. Бржозовського в Одесі (т. зв. Шахський; 1851–52, Ф. Гонсіоровський), Микол. костел у Києві (1898–1909, В. Городецький, С. Воловський); неокласицизм — житл. будинок з аптекою (1916), універмаг (1935), театр (1941; усі — О. Красносельський) у Дніпропетровську, ниніш. Будинок учителя (1909–12, П. Альошин), приміщення вищих жін. курсів (1913–14, О. Кобелєв), університет. бібліотека (1914–30, В. Осьмак), кадет. корпус (1914–16, М. Шехонін), будинки ниніш. КМ України (1936–38, І. Фомін, П. Абросимов) і ВР України (1936–39, В. Заболотний) у Києві, будинки Мед. товариства (1911), вищих жін. курсів (1914), комерц. інститут (1914–16; усі — О. Бекетов) у Харкові (тут неокласицизм також розвивався у творчості В. Величка, А. Горохова, В. Естровича); неоренесанс — театр у Сімферополі (1911), комерц. училище (1888–91), земел. (1896–98) і торг. (1899) банки, особняк Бекетових (нині Будинок учених, 1897), ниніш. ХМ (1914; усі — О. Бекетов) у Харкові; з використанням традицій давньорус. зодчества та нар. мистецтва, а також асоційованих з ними елементів візант. архітектури — Микол. собор у м. Євпаторія (нині АР Крим; 1898, О. Бернардацці), Володимир. собор (1853–96, Р. Бернгардт, К. Маєвський, В. Ніколаєв, І. Штром), Лук’янів. нар. дім (1899–1903, М. Артинов), будинок купец. зібрання (1882), Покров. церква (1899), трапезна Києво-Печер. лаври (1893–99; усі — В. Ніколаєв), селян. банк (1911, О. Кобелєв) у Києві, жін. училище в м. Лубни (1907, О. Бекетов), селян. банк у Полтаві (1917, О. Кобелєв), Володимир. собор на околиці Севастополя (нині тер. Істор.-археол. заповідника «Херсонес Таврійський»; 1862, Д. Грімм), Благовіщен. церква у Харкові (1888–97, М. Ловцов). Своєрід. синтезом готики, сх. (азіат.) і давньорус. архіт. традицій є Покров. церква у с. Пархомівка Володар. р-ну Київ. обл. (1903–06, В. Покровський).

Рекомендована література

1. Курбатов В. Я. Подготовка и развитие неоклассического стиля // Старые годы. 1911, дек.;
   Google Scholar Internet
2. Борисова Е. А., Каждан Т. П. Русская архитектура конца 19 — начала 20 века. Москва, 1971;
   Google Scholar Internet
3. A. Griseri, R. Gabetto. Architettura dell’ecclettismo. Torino, 1973;
   Google Scholar Internet
4. Кириченко Е. И. Архитектурные теории 19 века в России. Москва, 1986;
   Google Scholar Internet
5. Ясиевич В. Е. Архитектура Украины на рубеже 19–20 веков. К., 1988;
   Google Scholar Internet
6. Асеев Ю. С. Стили в архитектуре Украины. К., 1989;
   Google Scholar Internet
7. Чепелик В. Архітектура українського необароко на першій стадії розвитку: Два центри формування // Теорія та історія архітектури і містобудування. К., 1998;
   Google Scholar Internet
8. Тимофієнко В. Зодчі України кінця 18 — початку 20 століть. К., 1999;
   Google Scholar Internet
9. P. Francastel. Art and technology in the nineteeth and twentieth centuries. New York; Cambridge, 2000.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю