Імунна система

Визначення і загальна характеристика

ІМУ́ННА СИСТЕ́МА — система органів, тканин, клітин та молекул, яка виконує функції захисту організму від захворювань, зумовлених зовнішніми та внутрішніми чинниками. Разом з нервовою та ендокринною належить до найважливіших регуляторних систем багатоклітинних організмів, що підтримують гомеостаз. І. с. забезпечує сталість хімічного (антигенного) складу організму. Для успішної реалізації цієї функції в процесі еволюції сформувалися механізми специфічного розпізнавання та знешкодження чужорідних структур. 

У складі І. с. — такі анатомічні структури, як лімфоїдна тканина та система лімфатичних судин. До лімфоїдної тканини належать первинні лімфоїдні органи — тимус і кістковий мозок, у яких утворюються клітини І. с., та вторинні лімфоїдні органи — селезінка, лімфовузли, апендикс, мигдалики, Пеєрові бляшки, дифузна лімфоїдна тканина шкіри та слизових оболонок, у яких відбуваються взаємодія лімфоцитів з чужорідними антигенами та ініціація специфічної імунної відповіді. До клітин І. с. — білі клітини крові — лейкоцити (моно-, грануло- і лімфоцити), серед яких Т- і В-лімфоцити виконують функцію специфічного розпізнавання чужорідних структур. Молекули І. с. — структури, здатні специфічно взаємодіяти з молекулами антигенів (антитіла, рецептори Т- і В-лімфоцитів), а також регулювати імунні реакції (інтерлейкіни, хемокіни, інтерферони, компоненти комплементу тощо). Ефективна реалізація захисних функцій І. с. призводить до формування імунітету до певних антигенів (див. Імунітет тварин і людини), а порушення її функціонування — до розвитку імунопатологій. Реакції імунітету, спрямовані на розпізнавання, знешкодження та виведення чужорідних структур, називають імунною відповіддю. 

Головною метою імунної відповіді є нейтралізація можливого шкідливого впливу антигена і в кінцевому результаті — повне звільнення організму від нього (елімінація антигена). Його знешкодження може відбуватися різними шляхами. 

• Перший шлях — опсонізація антигена розчинними рецепторами В-клітин (антитілами), які зв’язують його частки і таким чином нейтралізують біологічний вплив. 
• Другий шлях — лізис корпускулярних антигенів (клітин бактерій, грибів, паразитів, перероджених (злоякісних) або уражених вірусом власних клітин організму), в реалізації якого головну роль відіграють цитотоксичні Т-лімфоцити, клітини-кілери та протеїни системи комплементу. Для знешкодження власних клітин, що вийшли з-під контролю організму, І. с. індукує в них запрограмовану загибель — апоптоз. 
• Третій шлях — поглинання (фагоцитоз) антигена спеціалізованими фагоцитарними клітинами з наступним його розщепленням у фагосомах, а також перетравлювання великих антигенів за межами клітини-фагоцита. Попередня опсонізація антигена антитілами значно підсилює його фагоцитоз. Якщо І. с. довго не вдається знищити антиген, вона обмежує його поширення в організмі шляхом формування навколо нього гранульоми — спеціального утворення, яке виникає внаслідок злиття багатьох клітин. 

Механізми, що беруть участь в елімінації антигена, називають ефекторними механізмами імунної відповіді. Їх поділяють на клітинні та гуморальні, відповідно до чого розрізняють клітинну та гуморальну ланки імунної відповіді, які функціонують у тісній взаємодії. Клітинні ефекторні механізми зумовлені клітинами І. с. (фагоцитоз, позаклітинний лізис, клітинна цитотоксичність тощо); гуморальні ефекторні механізми спричиняють розчинні чинники (опсонізація, аглютинація, утворення імунних комплексів, незалежний від клітин лізис корпускулярних антигенів тощо).

Завантажити статтю