ІДІОТІ́Я (від грец. ἰδιοτεία — невігластво, неосвіченість) — найвищий ступінь уродженого або набутого в ран­ньому дитинстві недоумства, спричиненого поруше­н­ням роз­витку головного мозку. У загальному ро­зумін­ні І. ви­значають як форму дизонтогенезу, за якої практично від­сутні мовле­н­ня та мисле­н­ня. В сучасному науці її зараховують до форм ро­зумової від­сталості. Перші результати наукових ви­вче­н­ня людей з вадами ро­зумового роз­витку отримано в середові 19 ст. 1838 французький психіатр Ж. Ескіроль здійснив спробу класифікувати недоумство на вроджене й набуте. Ви­вчаючи особливості ро­зумово від­сталих людей, він значну увагу, крім медичних, гігієнічних, медико-соціальних аспектів, приділив психологічним. У той період феномен ро­зумової від­сталості ототожнювали з І., яку трактували як стійкий стан, що від­різняється від психічних захворювань, виникає внаслідок поруше­н­ня роз­витку і су­проводжується інтелектуальною недо­статністю. Ж. Ескіроль характерну особливість ро­зумової від­сталості вбачав у стані роз­витку мовле­н­ня (екс­пресія, словниковий запас, граматичний порядок, до­ступність). Цю думку згодом роз­винули М. Тарасевич та Л. Виготський. Ро­зумова від­сталість — поня­т­тя дизонтогенезу дитини, однією зі складових якого є олігофренія. За ступенем вияву олігофренію диференціюють на дебільність, імбецильність та І. Водночас, на від­міну від олігофренії, І. може виявлятися не лише в перші місяці життя, а й у під­літковому і навіть зрілому віці. Виникне­н­ня І. у зрілому віці свідчить не про вроджений характер дизонтогенезу, а про амавротичний (набутий). Амавротичне недоумство є рідкісною формою сімейного захворюва­н­ня, що про­гресує і проявляється зростаючим роз­ладом психічної діяльності (до тотальної деменції) з поруше­н­ням або втратою зору та затримкою психічного роз­витку (до І.). Клінічні прояви залежать від віку хворої людини та періоду маніфестації захворюва­н­ня. Від­повід­но до цих ознак виділяють 5 форм амавротичного недоумства: вроджену, основну, ранню дитячу, пізню дитячу та пізню. І. роз­вивається не в усіх випадках амавротичного недоумства. Встановлено, що чим пізніше виникає захворюва­н­ня, тим повільніше воно протікає і легшою є його форма, але при цьому частіше трапляються екс­трапірамідні, мозочкові та епілептичні роз­лади. Отже, І. є складним процесом динаміки функцій психічної діяльності і може бути викликана як генетичними, так і зовнішніми чин­никами. Водночас спільною для усіх форм І. ознакою є поруше­н­ня психічної діяльності, що дає під­стави вважати її ро­зумовою від­сталістю. За критеріями класифікації ро­зумової від­сталості, основою якої є кількісні показники інтелекту, І. належить до найвищого ступеня його недороз­виненості (ІQ — 20). Діти з діа­гнозом І. мають низький рівень на­учуваності, вони схильні до рухових стереотипів і примітивних реакцій, у більшості випадків не вміють ходити. Функціонува­н­ня інтелектуальної сфери у них від­бувається на сенсомоторному рівні, вони можуть досягти рівня роз­витку 18-місячної дитини. Ця класифікація має низку недоліків: від­сутність можливості точного вимірюва­н­ня рівня роз­витку інтелекту, при викори­стан­ні різних методів тестува­н­ня коефіцієнт інтелекту в однієї й тієї самої особи може мати різні показники. Недоцільною також є ви­значе­н­ня лише інтелектуального рівня, зокрема у контекс­ті об­ґрунтува­н­ня адаптації ро­зумово від­сталої дитини до середовища доречною є оцінюва­н­ня й інших форм поведінки та особистісних якостей. За критеріями класифікації можливостей роз­витку дитини, що ґрунтується на виділен­ні 2-х груп інтелектуального недороз­виненості залежно від рівня на­учуваності дитини (обмежений та нульовий), діти з І. належать до нена­учуваних. Взаємодія таких дітей із середовищем від­бувається за психічними механізмами, активність яких залежить від функціонува­н­ня фізіологічної сфери. Психічна діяльність є вкрай обмеженою, від­сутні тенденції до усві­домлених дій, мисле­н­ня не роз­вивається, що детермінує низький поріг реагува­н­ня на оточе­н­ня, зокрема впі­знава­н­ня близьких людей, увага від­сутня або не­стійка, мовле­н­ня обмежується звуками, окремими словами, емоційна сфера — реакціями задоволе­н­ня чи незадоволе­н­ня. Емоційні реакції впливають на поведінкові дії, які є неконтрольованими через від­сутність первин­них форм сві­домості та самосві­домості. Так, реакцію незадоволе­н­ня досить часто діти з І. виявляють у формі критики, гніву, агресії. Існує певна диференціація емоційних реакцій та поведінкових дій у хворих дітей: у частини з них домінують злісно-гнівні вибухи, в інших — байдужість до оточе­н­ня. Поведінкова пасивність су­проводжується вʼялістю, збудливість — стереотипними рухами (роз­качува­н­ням, плеска­н­ням у долоні та ін.). Поведінці таких дітей можуть бути властиві афективні прояви, які часто набувають характеру злобливості. Недороз­виненість психіки по­єд­нується з поруше­н­нями фізичного роз­витку. У випадку несумісності таких порушень із жи­т­тям діти помирають від­разу після народже­н­ня. У дітей з І. від­сутній інстинкт самозбереже­н­ня. Вони не володіють локомоторними навичками чи набувають їх з великим запізне­н­ням, не можуть на­вчатися і пере­бувають (за згодою батьків) у спеціальних закладах — дитячих будинках для ро­зумово від­сталих. Серед причин І. — спадкові чин­ники, зокрема патологія генеративних клітин батьків, внутрішньо­утробне ушкодже­н­ня зародка та плода (гормональні поруше­н­ня, вірусні інфекції, токсоплазмоз та ін.), шкідливі чин­ники перинатального періоду та перших 3-х років життя дитини (асфіксія плода та новонародженого, пологова травма, імунологічна несумісність крові матері та плода, травми голови у ран­ньому дитинстві, дитячі інфекції, вроджена гідроцефалія тощо). Діагностику І. здійснюють за загальними принципами діагностува­н­ня усіх форм психічного недороз­виненості та ро­зумової від­сталості. Вона перед­бачає встановле­н­ня причини роз­ладу, зʼясува­н­ня етіології, диференці­йованого опис хвороби з метою формува­н­ня уявле­н­ня про індивідуальні можливості роз­витку, опрацюва­н­ня інформації, необхідної для сімейно-генетичного консультува­н­ня. Лікува­н­ня І. залежить від етіології та пере­бігу і має симптоматичний характер. Для покраще­н­ня обмін­них процесів при­значають ноотропи, церебролізин, глютамінову кислоту, ліпоцеребрин, проводять вітамінотерапію; для зниже­н­ня внутрішньочерепного тиску — влива­н­ня магнезії, гліцерин, діакарб; за умови надмірного гальмува­н­ня за­стосовують стимулятори (сиднокарб, женьшень, китайський лимон­ник, алое та ін.), при збуджен­ні — нейролептики; за наявності нападів — протисудомні засоби. Ефективність медикаментозної терапії залежить від термінів її початку (чим раніше роз­почато, тим вища ефективність). І. належить до форм дизонтогенезу, при яких основні терапевтичні впливи мають специфіку, а саме: за­стосува­н­ня функціонального тренінгу дає можливість впливати на поруше­н­ня моторики дітей; заходи з поведінкової терапії спрямовані на зниже­н­ня гостроти проявів поведінкових порушень (самоу­шкоджувальної поведінки); медикаментозне лікува­н­ня дає можливість впливати на складні поруше­н­ня поведінки та знижувати рівень гіпер­активності дітей; консультува­н­ня близьких людей та соціального оточе­н­ня спрямоване на під­тримку батьків та проведе­н­ня від­повід­них заходів (освітні заходи, соціально-психологічні групи та тренінги, індивідуальні психологічні консультува­н­ня, психотерапія); педагогічні заходи за умови клінічних проявів І. для під­тримки жит­тєдіяльності дітей перед­бачають утрима­н­ня їх у спеціальних закладах. Особи з діа­гнозом І. мають статус інвалідів і пере­бувають на повному утриман­ні держави. Нині у світі ро­зумова від­сталість зафіксовано у близько 3 % населе­н­ня. 75 % осіб, які належать до категорії ро­зумово від­сталих, мають легку її форму (ІQ — 50). Остан­нім часом кількість ро­зумово від­сталих збільшується, що пояснюють зро­ста­н­ням від­сотка вижива­н­ня дітей з вадами роз­витку та поруше­н­ням ЦНС.