И

Визначення і загальна характеристика

И — одинадцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на кириличній та латинській графічній основах. Назва літери «и» вживається як імен­ник середнього роду. Буває велика і мала, має рукописну й друковану форми. За накресле­н­ням — видо­змінений варіант кириличної літери «И» («иже»). У староукраїнській графіці вживали паралельно з «Ы» ; у звʼязку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма використовували кілька варіантів, що допомагає ви­значити час і місце написа­н­ня памʼяток. У 16 ст. зʼявилася друкована форма літери. У сучасній українській мові нею по­значають [и] — специфічний голосний пере­днього ряду високого чи високо-середнього під­ня­т­тя, який у ненаголошеній позиції вимовляється на­ближено до [е]: [ли^есицʼа]. Послідовне вжива­н­ня літери и для по­значе­н­ня звука  [и] (без паралел. вжива­н­ня ы) за­провадили укладачі альманаху «Русалка Днѣстровая» (Будапешт, 1837) М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «вісім», тому її називали «и восьмеричне». Використовується у класифікаційному поділові зі значе­н­ням «одинадцятий»: роз­діл «и», група «И». При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: справа 7^и тощо.

М. Г. Железняк

Завантажити статтю