ІВАНО́В Євген Михайлович (24. 02. 1873, с. Монашці Єнісейської губ., Росія — 27. 10. 1929, Харків) — історик-архівіст. 1897 закінчив Харківський університет (учень Д. Багалія), де від­тоді й працював архіваріусом (водночас обраний вченим архіваріусом Харківського історичного архіву). 1898–99 разом із Д. Багалієм і Д. Міл­лером, а згодом само­стійно обстежив архіви Харківського губернського правлі­н­ня, виявив рідкісні матеріали з історії Слобідської України, зокрема «Экстракт о изнеможении слободских полков» (1764) і «Топо­графическое описание Харьковского наместничества» (1785). У 1900–01 за доруче­н­ням Комітету з організації 12-го Археологічного зʼ­їзду в Харкові здійснив архео­графічні подорожі по Валківському, Ізюмському, Купʼянському і Вовчанському пов. Харківської губернії з метою зі­бра­н­ня інформації про урядові і фамільні архіви. 1903–07 — секретар Комітету редакції ювілейного ви­да­н­ня Харківського університету. Під час революційних подій 1905 почав колекціонувати прокламації, листівки, брошури, зберігав документи партійних організацій, які 1920 пере­дав до Харківського архіву революції. 1909–18 — секретар Харківського історико-філологічного товариства. 1918 завдяки його активній діяльності врятовано від знище­н­ня місцеві архіви жандармського управлі­н­ня і охорон­ного від­діле­н­ня. 1919–20 — завідувач архівної секції Харківського губернського комітету охорони памʼятників мистецтва і старовини; 1921 — завідувач екс­пертного від­ділу Головного архівного управлі­н­ня при Наркомосі УСРР; 1922–24 — завідувач Харківського губернського архівного управлі­н­ня; водночас від 1923 — завідувач Харківського центрального історичного архіву й аспірант секції історії російської культури при кафедрі історії європейської культури Харківського ІНО. 1926 виявив у Московському архіві юстиції документи з історії Лів­обережної України та Слобожанщини, які повернуто в УСРР. Роз­робив методичні рекомендації та ін­струкції з організації роботи архівних установ, брав участь у написан­ні проекту Декрету про охорону архівів.