Кримськотатарське образотворче мистецтво

КРИМСЬКОТАТА́РСЬКЕ ОБРАЗОТВО́РЧЕ МИСТЕ́ЦТВО Кримськотатар. образотворче мистецтво від кін. 19 ст. до сьогодення пройшло 3 осн. етапи роз­витку, зумовлених політ. та етніч. історією народу: від початку навч. в академ. центрах Росії і Зх. Єв­ропи перших профес. кримсько­татар. художників (1895) до поч. масової депортації 1944; період депортації, коли кримськотатар. народ примусово виселено у пн. обл. Росії, Середню Азію, Казахстан; від 1990-х рр. — поч. відродження кримськотатар. образотвор. мистецтва на істор. батьківщині, пов’язаний із процесом повернення крим. татар у Крим. Багаторічна дискримінація народу, знищення і забуття з боку СРСР культур. досягнень призвели до трагіч. для нац. культури крим. татар втрат. Сучасне образотворче мистецтво крим. татар — явище більш пізнього походження, пов’язане з впливом зх.-європ. і рос. культур. традицій.

Образотворче мистецтво Криму до кін. 19 ст. розвивалося за своїми канонами. У кримськотатар. обра­зотвор. мистецтві періоду Крим. ханства і після його анексування, представленому монум. живописом, середньовіч. книжк. мініатюрою, а також най­вищою за своїм худож. рівнем кольор. графікою написання фа­міл. гербів-знаків крим. знаті, панували орнаментал., квітк. і геом. стилі. Від кін. 18 ст. із момен­ту завоювання Крим. ханства Росією і до кін. 19 ст. образотворче мистецтво перебувало в стані за­непаду, пов’язаного із заг. істор.-культур. ситуацією на п-ві та по­літикою щодо місц. культури і кримсько­татар. насел., яку про­водив цар. уряд. Водночас саме приєднан­ня до Росії спричинило поступове проникнення і розвиток но­вих форм мистецтва, властивих європ. культур. традиції, зокрема образотвор. мистецтва станк. форм. Окремі представники крим­сько­татар. інтеліген­ції здобули художню освіту в Росії та Європі. Однак справж. прорив у цій сфе­рі зроблено наприкінці 19 ст., коли в Крим почали приїжджати провідні художники Ро­сії. У 1830–50-х рр. у Криму пра­цювали представники нім. (В. Кі­зеветер), франц. (О. Раффе), італ. (К. Боссолі) шкіл, які тривалий час жили у кримськотатар. середовищі.

Привнесення нових форм мистецтва та ідей спричинило пожвавлення культур. життя в Криму, розвиток нац. театру, літ-ри, кінематогра­фії, появу знач. прошарку крим­ськотатар. твор. інтелігенції. «Зу­стріч» Заходу і Сходу в культурі Криму відбувалася не вперше (у часи правління династії Ґіреїв до двору запрошували італ. та франц. майстрів), однак цього разу європ. вплив утверджував­ся при повному ігноруванні місц. багатовікових традицій. Осо­бливо це проявилося після вста­новлення на п-ві влади більшовиків: рев. мистецтво рад. Росії рішуче відкидало культурну спад­щину мусульман. Криму. Амер. кримознавці А. Фішер та Е. Лазерін 1920-і рр. назвали «золотим століттям» кримськотатар. мистецтва, або кримськотатар. ре­несансом. Культурне відродження тривало 1923–27. Полі­тика «ко­ренізації», оголошена ген. лінією партії 1923, надавала ко­рін. жи­телям Криму квоти в органах влади, навч. закладах, на виробництві, у культурі, мистецтві. Проведено реорганізацію систе­ми нац. ос­ві­ти, створ. нові куль­тур­ні установи; виникали умови для появи нової плеяди діячів кримськотатар. культури і мистецтва. У 1920–30-х pp. відбулося відродження традиц. худож. ремесел (у Бахчисараї діяв Кустарно-пром. тех­нікум народів Сходу, відомий пізніше як Крим. обл. татар. ху­дож.-пром. школа). 1928 розпо­чато першу хвилю репресій про­ти кримськотатар. інтелігенції.

Розвиток кримськотатар. культури був складним і суперечливим: попри наяв. певний прогрес відбувалося приховане руйнування нац. основ. До поч. 20 ст. культура ще зберігала кримсько­татар. нар. традиції, проте своєрідність культур. тла Криму була цілком знищена в роки рад. вла­ди, коли культуру піддавали інтернац. нівелюванню. Поряд із втратою певної частини традиц. худож. спадщини (деяких видів ремесел, архітектури, книжк. мініатюри, монум. розпису) у Криму створювали умови для становлення нових для кримськотатар. народу видів мистецтва — станк. живопису, графіки, скульптури.

Кримськотатар. мистецтво до депортації було яскравим і самобутнім, але маловивченим явищем, оскільки інформацію про цей період культур. життя корін. мешканців Криму старанно замовчували. Перше покоління кримськотатар. художників, чия творча діяльність розпочиналася до 1917, було виховано на традиціях рос. академ. мистецтва. Здобувши освіту за межами Кри­му, вони ніколи не втрачали зв’яз­ків із культур. спадщиною свого народу. Це були різнобічно ос­ві­чені люди, талант яких знайшов застосування в багатьох сферах. Серед представників першого покоління кримськотатар. профес. діячів образотвор. мистецтва, репресов. у 1930-і рр., — А. Абієв, У. Боданінський, А. Лятіф-заде. Вони сприяли утверджен­ню образотвор. мистецтва як необхід. елемента в культур. житті кримськотатар. народу. Появу першої групи профес. кримсько­татар. художників певною мірою зумовила активна видавн. діяльність І. Гаспринського, І. Бораганського, А. Медієва та ін. кримськотатар. видавців. Для худож. оформлення газет, журналів і книг, які вони видавали від серед. 2-ї пол. 19 ст. у Криму і С.-Петербурзі, потрібні були ху­дожники, знайомі з культурою і мистецтвом кримськотатар. народу. Велика заслуга в цьому належить також кримськотатар. меценату І. Муфті-заде (1883 створив кримськотатар. благодій. фонд «Джемієт-і хайріє», за­реєстров. 1887), на кошти якого перші кримськотатар. художники європ. школи живопису на­прикінці 19 ст. навч. у Москві, а потім стажувалися у Франції, Іта­лії, Німеччині, Туреччині.

Для крим­ськотатар. художників пер­шого покоління характерне пра­гнення відобразити життя народу в його різноманітті. Реаліст., конкретно-пластич. спосіб зображення став домінуючим у твор. доробку. Створювали живописні пейзажі, портрети, побут. картини, приділяючи багато уваги характерним для місц. побуту деталям. Художників цікавила людина, її праця, етногр. особливості, барвистість одягу. Пейзажі цього часу перейняті світлом, наповнені повітрям і життям. Пануючий у рад. просторі метод реалізму не був на цьому етапі розвитку перешкодою для кримськотатар. художників — вони лише пізнавали можливості реаліст. живопису, прагнули достовірно відобразити на полотнах свою землю, передати життя народу. Рос.-рад. художня культура, що активно розвивалася у Криму в 1-й пол. 20 ст., практично не перетиналася з профес. кримськотатар. культурою. Так, у створ. 1923 Севастоп. асоц. художників не було жодного представника кримськотатар. твор. інтелігенції.

Для зближення двох культур чи­мало зробили художники Я. Бірз­гал, М. Самокиш, М. Волошин. У 1930-х pp. про кримськотатар. художників писав крим. мистецтвознавець і музей. працівник О. Полканов. Згодом змінилися соц. склад художників (більшість — вихідці з робітників і колгоспників, самоуки) й тематика живопису: вона охоплювала «усі сторони рад. дійсності і рев. боротьби», представляла «портрети ударників виробництва і полів», розкривала теми «соціа­ліст. будівництва», хоча самі кримськотатар. майстри віддавали перевагу роботам етногр. характеру. На худож. виставках, проведених у Криму (Сімферополь, 1922, 1925, 1927, 1930, 1939–40; Феодосія, 1927), роботи кримськотатар. митців при­ваблювали критиків яскравим і самобут. талантом. Так, у вистав­ці, присвяч. 15-річчю рад. влади в Криму, брали участь уже понад 20 кримськотатар. художників, зокрема А. Устаєв (1-а пре­мія), М. Абселямов (2-а премія), А. Ярмухамедов, нар. майстри А. Ефендієва, А. Калафатов. Се­ред довоєн. кримськотатар. ху­дожників — Т. Афузов, С. Османов, А. Устаєв, Р. Челебієв, М. Шер­федінов.

Другий етап становлення і розвитку кримськотатар. образо­твор. мистецтва — 1950–80-і рр., коли крим. татари жили у місцях де­портації. Моск. дослідник Е. Ку­дусов відзначав, що під час депортації крим. татари не розчинилися в ін. тюркомов. народах, а всупереч усьому зберегли нац. індивідуальність, продемон­стрували життєстійкість. Деякі кримськотатар. майстри, твор. шлях яких розпочинався в Криму, змогли заявити про себе і за його межами, здобувши визнан­ня. У роки депортації значна час­тина крим. татар проживала на тер. Узбекистану, тому варто від­значити особливу роль узб. худож. школи у формуванні крим­ськотатар. мист. кадрів та її вплив на творчість кримськотатар. майстрів.

Сотні дівчат і юна­ків кримськотатар. національності одержали освіту в худож. навч. закладах Ташкента і Ферґани. В Узбекистані з’явилися перші кримськотатар. скульпто­ри класич. школи (А. Алієв), екс­позиціоністи (А. Сеїт-Аметов), художники гобелена (М. Чурлу), живописці (А. Бараш, І. Нафієв, Р. Усеїнов), графіки (Е. Ізе­тов, З. Трасинова), керамісти (І. Аблаєв, Р. та С. Якубови). Деякі кримськотатар. художники здобули освіту в провід. худож. вищих навч. закладах Москви (Н. Якубов) та Ленінграда (нині С.-Петербург; Л. Трасинова), а також в Україні (Р. Абдурахманов, А. Бєлялов, Р. Нетовкін, Аб. Сеїт-Аметов), Таджикистані (І. Веліуллаєв, Ш. Ільясов, X. Ме­медляєв), Грузії (К. Джеппаров). Твор. шлях К. Емінова, А. Ісмаїлова, А. Мустафаєва, Н. Планджієва, Ф. Реджепова, О. Чубарова, І. Шемседінова та ін., що розпочався у довоєн. Криму, роз­винувся у 1950–80-х рр.

Новий етап у розвитку нац. куль­тури і мистецтва в цілому, і творчості кримськотатар. художників зокрема, визначили кін. 1980-х — поч. 1990-х pp. Радикал. зміни в житті нації, активізація політ. життя, відновлення кримськотатар. народом демократ. прав і свобод не могли не позначитися і на заг. характері розвитку образотвор. мистецтва. Часом во­но має яскраво виражений політ. характер, адже багато художни­ків були і є актив. учасниками нац. руху. 1989 організовано Коор­динац. центр з відродження крим­ськотатар. культури, а пізніше на його основі — Кримськотатар. фонд культури. Створ. 1992 Асоц. кримськотатар. художників (1-й голова — Е. Ізетов, від 2001 — І. Нафієв) провела понад 200 виставок у Криму, Україні та за кордоном. Повернення майс­трів і художників активізувалося піс­ля проведення 1990 в Сімферополі 1-ї Всесоюз. виставки кримськотатар. художників, для участі у якій було запрошено крим­ськотатар. художників з усіх респ. колиш. Рад. Союзу. У містах Криму, Узбекистану, РФ, Греції, Польщі, Туреччини, Німеч­чини, Грузії, Великої Британії, Ізраїлю поряд із груповими про­ведено персон. виставки ху­дож­ників I. Аблаєва, А. Алієва, А. Ба­раша, І. Веліуллаєва, К. Джеп­па­рова, Е. Ізетова, X. Мемедляєва, І. Нафієва, Р. Нетовкіна, С. Ос­ма­нова, З. Трасинової, Р. Усеїнова, І. Шемседінова, H. Яку­бова та ін. Від 1995 у Криму і за його межами щорічно проводять по 10–15 групових і персон. експозицій кримськотатар. художників. 1992 засн. Кримськотатар. нац. галерею (від 2006 — Кримськотатарський музей мистецтв).

Кримськотатар. образотворче мистецтво переживає непрості часи. Після довгих десятиліть репресій, гонінь, замовчування інтерес до культури крим. татар зріс настільки, що почав негативно впливати на критерії добору худож. творів на виставки.

Більшість кримськотатар. художників повернулася на батьківщину, але чимало з них проживає за межами Криму, зокрема С. Курт­джеміль, Г. Аліматова, І. Джетере, А. Ісмаїлов, А. Мустафаєв живуть і працюють в Узбекистані. Дослідниця сучас. кримськотатар. мистецтва С. Червонна підкреслювала, що до кін. 1980-х pp. воно існувало поза офіц. визнанням його етніч. забарвленності, нац. самостійності, оскільки кримськотатар. художників на виставках, у мистецтвозн. дослідж. їхньої твор­чості, у пресі подавали як «пред­ставників відповід. респ. і міст». В узб. мистецтвознавстві М. Чур­лу високо цінували як майстра гобелена, проте ніде не згадували, що він представник кримськотатар. народу, який працює в Узбекистані.

Наприкінці 20 ст. у творчості кримськотатар. художників про­стежувалася розмаїтість образотвор. жанрів і течій, відроджен­ня символізму, експресіонізму, сюрреалізму. Після рамок соц­реалізму кримськотатар. худож­ники отримали свободу вибору і можливість відкрито виражати думки й почуття. Пошуки нових художніх засобів, прийомів при­звели до широкого вивчення тво­рів, раніше заборонених і схованих у фондах музеїв. Для час­тини митців умовні, відмінні від реал. дійсності образи стали мо­гут. стимулом для самовиражен­ня, інші зберегли вірність реалізму. Серед визнаних майстрів живопису — А. Бараш, А. Бєлялов, І. Веліуллаєв, К. Джеппаров, Р. Емінов, С. Куртджеміль, І. Нафієв, Р. Усеїнов, О. Чубаров, М. Чурлу, Н. Якубов.

У періоди загострення соц.-по­літ. відносин і сусп. криз графіка була популяр. жанром мистецтва. До неї звертаються майстри, які мають різну профес. підготовку. У сучас. кримськотатар. графіці зустрічаються і агітац. рішення, і стилізації невисокого смаку, і дуже тонкі, поет., глибокі підходи до розкриття трагедії народу, ідеалів нац. руху. Кращі зразки кримськотатар. графіки політично незаангажовані, присвяч. вічним цінностям, моральності та культурі. Серед провід. графіків — Р. Абдурахма­нов, З. Акімова, Ш. Дервішев, І. Джетере, З. Ібрагімов, Е. Ізетов, Р. Нетовкін, Д. Османов, Абдуль та Амет Сеїт-Аметови, Е. Сеїт-Аметова, Д. Сеїтаптієв, Я. Теміркаяєв, З. та Л. Трасинові, А. Усеїнов.

Скульптура як самост. жанр сфор­мувалася в Криму відносно пізно, але нац. традиції мистецтва худож. оброблення каменю сягають глибини століть. Мистецтво різьблення на камені було не­від’єм. частиною побуту і культу­ри кримськотатар. народу (над­гробки, декор. оформлення бу­динків тощо). До встановлення в період середньовіччя на п-ві у якості держ. релігії ісламу пред­ки крим. татар виготовляли з каме­ню різні антропоморфні скульп­тури. Це відомі статуї 3-го тис. до н. е. з відрогів Крим. гір і знамениті скіф., сармат., давньотюрк. і кипчац. скульптури, які встановлювали на честь помер­лих вождів у степах Криму. На поч. 20 ст. у Криму почали інтенсивно розвиватися усі види образотвор. мистецтва, існували всі передумови для становлення влас. школи скульптури. Кримськотатар. майстри успішно пра­цювали в цьому жанрі, створюючи скульптури, які потребував час та ідеологія, беручи участь у місц. і всесоюз. виставках. У 1930-і pp. частину кримськотатар. скульпторів-каменерізів зни­щено хвилею репресій, деякі за­гинули в місцях спецпоселен­ня. Каменерізні традиції в мистецтві крим. татар було перервано. У Кри­му відбувається інтенсив. про­цес відродження нац. мистецтва. Профес. освіту сучасні скульптори Криму, як і живописці, одержали за межами п-ва. Після повернення на батьківщину вони продовжують творчу діяльність. Серед скульпторів варто виділити А. Алієва та І. Єдилера; про­довжують плідно працювати Р. Аб­ляєв, І. Аметов, Ш. Ахтемов, А. Бє­лялов, Е. Зайдуллаєв, Р. та С. Яку­бови і Ш. Ільясов. Кримськотатар. скульптори шукають нові засоби і форми виразності, роблячи свій внесок у розвиток крим­ськотатар. мистецтва.

Рекомендована література

1. Каталог произведений крым­ско­татарских художников. К., 1993;
   Google Scholar Internet
2. Червон­ная С. Искусство татарского Крыма. Москва, 1995;
   Google Scholar Internet
3. Крымскотатарские ху­­дожники: Библиогр. слов. Сф., 1999;
   Google Scholar Internet
4. Заатов И. Крымскотатарское декоративно-прикладное и изобразительное искусство. Сф., 2003;
   Google Scholar Internet
5. Кримсько­татар­ські художники. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Живопис, графіка, скульптура: [Альбом]. Сф., 2008.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю