Кримськотатарське образотворче мистецтво

Визначення і загальна характеристика

КРИМСЬКОТАТА́РСЬКЕ ОБРАЗОТВО́РЧЕ МИСТЕ́ЦТВО Кримськотатар. образотворче мистецтво від кін. 19 ст. до сьогоде­н­ня про­йшло 3 осн. етапи роз­­витку, зумовлених політ. та етніч. історією народу: від початку навч. в академ. центрах Росії і Зх. Єв­ропи перших профес. кримсько­татар. художників (1895) до поч. масової депортації 1944; період депортації, коли кримськотатар. народ примусово виселено у пн. обл. Росії, Середню Азію, Казах­стан; від 1990-х рр. — поч. від­родже­н­ня кримськотатар. образотвор. мистецтва на істор. батьківщині, повʼязаний із процесом поверне­н­ня крим. татар у Крим. Багаторічна дис­кримінація народу, знище­н­ня і забу­т­тя з боку СРСР культур. досягнень при­звели до трагіч. для нац. культури крим. татар втрат. Сучасне образотворче мистецтво крим. татар — явище більш пізнього походже­н­ня, повʼязане з впливом зх.-європ. і рос. культур. традицій.

Образотворче мистецтво Криму до кін. 19 ст. роз­вивалося за своїми канонами. У кримськотатар. обра­зотвор. мистецтві періоду Крим. ханства і після його анексува­н­ня, пред­ставленому монум. живописом, середньовіч. книжк. мініатюрою, а також най­вищою за своїм худож. рівнем кольор. графікою написа­н­ня фа­міл. гербів-знаків крим. знаті, панували орнаментал., квітк. і геом. стилі. Від кін. 18 ст. із момен­ту завоюва­н­ня Крим. ханства Росією і до кін. 19 ст. образотворче мистецтво пере­бувало в стані за­непаду, повʼязаного із заг. істор.-культур. ситуацією на п-ві та по­літикою щодо місц. культури і кримсько­татар. насел., яку про­водив цар. уряд. Водночас саме при­єд­нан­ня до Росії спричинило по­ступове проникне­н­ня і роз­виток но­вих форм мистецтва, властивих європ. культур. традиції, зокрема образотвор. мистецтва станк. форм. Окремі пред­ставники крим­сько­татар. інтеліген­ції здобули художню освіту в Росії та Європі. Однак справж. прорив у цій сфе­рі зроблено на­прикінці 19 ст., коли в Крим почали при­їжджати провід­ні художники Ро­сії. У 1830–50-х рр. у Криму пра­цювали пред­ставники нім. (В. Кі­зеветер), франц. (О. Раффе), італ. (К. Бос­солі) шкіл, які тривалий час жили у кримськотатар. середовищі.

Привнесе­н­ня нових форм мистецтва та ідей спричинило по­жвавле­н­ня культур. життя в Криму, роз­виток нац. театру, літ-ри, кінематогра­фії, появу знач. прошарку крим­ськотатар. твор. інтелігенції. «Зу­­стріч» Заходу і Сходу в культурі Криму від­бувалася не вперше (у часи правлі­н­ня династії Ґіреїв до двору за­прошували італ. та франц. майстрів), однак цього разу європ. вплив утверджував­ся при повному ігноруван­ні місц. багатовікових традицій. Осо­бливо це проявилося після вста­новле­н­ня на п-ві влади більшовиків: рев. мистецтво рад. Росії рішуче від­кидало культурну спад­щину мусульман. Криму. Амер. кримо­знавці А. Фішер та Е. Лазерін 1920-і рр. на­звали «золотим столі­т­тям» кримськотатар. мистецтва, або кримськотатар. ре­несансом. Культурне від­родже­н­ня тривало 1923–27. Полі­тика «ко­ренізації», оголошена ген. лінією партії 1923, надавала ко­рін. жи­телям Криму квоти в органах влади, навч. закладах, на виробництві, у культурі, мистецтві. Проведено реорганізацію систе­ми нац. ос­ві­ти, створ. нові куль­тур­ні установи; виникали умови для появи нової плеяди діячів кримськотатар. культури і мистецтва. У 1920–30-х pp. від­булося від­родже­н­ня традиц. худож. ремесел (у Бахчисараї діяв Ку­старно-пром. тех­нікум народів Сходу, ві­домий пізніше як Крим. обл. татар. ху­дож.-пром. школа). 1928 роз­по­чато першу хвилю ре­пресій про­ти кримськотатар. інтелігенції.

Роз­виток кримськотатар. культури був складним і суперечливим: попри наяв. певний про­грес від­бувалося приховане руйнува­н­ня нац. основ. До поч. 20 ст. культура ще зберігала кримсько­татар. нар. традиції, проте своєрідність культур. тла Криму була цілком знищена в роки рад. вла­ди, коли культуру під­давали інтернац. нівелюван­ню. Поряд із втратою певної частини традиц. худож. спадщини (деяких видів ремесел, архітектури, книжк. мініатюри, монум. роз­пису) у Криму створювали умови для становле­н­ня нових для кримськотатар. народу видів мистецтва — станк. живопису, графіки, скульптури.

Кримськотатар. мистецтво до депортації було яскравим і самобутнім, але малови­вченим явищем, оскільки інформацію про цей період культур. життя корін. мешканців Криму старан­но замовчували. Перше поколі­н­ня кримськотатар. художників, чия творча діяльність роз­починалася до 1917, було виховано на традиціях рос. академ. мистецтва. Здобувши освіту за межами Кри­му, вони ніколи не втрачали звʼяз­ків із культур. спадщиною свого народу. Це були різнобічно ос­ві­чені люди, талант яких зна­йшов за­стосува­н­ня в багатьох сферах. Серед пред­ставників першого поколі­н­ня кримськотатар. профес. діячів образотвор. мистецтва, ре­пресов. у 1930-і рр., — А. Абієв, У. Бо­данінський, А. Лятіф-заде. Вони сприяли утверджен­ню образотвор. мистецтва як необхід. елемента в культур. житті кримськотатар. народу. Появу першої групи профес. кримсько­татар. художників певною мірою зумовила активна видавн. діяльність І. Гас­принського, І. Бораганського, А. Медієва та ін. кримськотатар. видавців. Для худож. оформле­н­ня газет, журналів і книг, які вони видавали від серед. 2-ї пол. 19 ст. у Криму і С.-Петербурзі, потрібні були ху­дожники, зна­йомі з культурою і мистецтвом кримськотатар. народу. Велика заслуга в цьому належить також кримськотатар. меценату І. Муфті-заде (1883 створив кримськотатар. благодій. фонд «Джемієт-і хайріє», за­реєстров. 1887), на кошти якого перші кримськотатар. художники європ. школи живопису на­­прикінці 19 ст. навч. у Москві, а потім стажувалися у Франції, Іта­лії, Німеч­чині, Туреч­чині.

Для крим­ськотатар. художників пер­шого поколі­н­ня характерне пра­гне­н­ня від­образити життя народу в його різноманіт­ті. Реаліст., конкретно-пластич. спосіб зображе­н­ня став домінуючим у твор. доробку. Створювали живописні пейзажі, порт­рети, побут. картини, приділяючи багато уваги характерним для місц. побуту деталям. Художників цікавила людина, її праця, етногр. особливості, барвистість одягу. Пейзажі цього часу пере­йняті світлом, наповнені повітрям і жи­т­тям. Пануючий у рад. просторі метод реалізму не був на цьому етапі роз­витку пере­шкодою для кримськотатар. художників — вони лише пі­знавали можливості реаліст. живопису, прагнули достовірно від­образити на полотнах свою землю, пере­дати життя народу. Рос.-рад. художня культура, що активно роз­вивалася у Криму в 1-й пол. 20 ст., практично не пере­тиналася з профес. кримськотатар. культурою. Так, у створ. 1923 Севастоп. асоц. художників не було жодного пред­ставника кримськотатар. твор. інтелігенції.

Для зближе­н­ня двох культур чи­мало зробили художники Я. Бірз­гал, М. Самокиш, М. Волошин. У 1930-х pp. про кримськотатар. художників писав крим. мистецтво­знавець і музей. працівник О. Полканов. Згодом змінилися соц. склад художників (більшість — вихідці з робітників і колгоспників, самоуки) й тематика живопису: вона охоплювала «усі сторони рад. дійсності і рев. боротьби», пред­ставляла «порт­рети ударників виробництва і полів», роз­кривала теми «соціа­ліст. будівництва», хоча самі кримськотатар. майстри від­давали пере­вагу роботам етногр. характеру. На худож. ви­ставках, проведених у Криму (Сімферополь, 1922, 1925, 1927, 1930, 1939–40; Феодосія, 1927), роботи кримськотатар. митців при­ваблювали критиків яскравим і самобут. талантом. Так, у ви­став­ці, присвяч. 15-річчю рад. влади в Криму, брали участь уже понад 20 кримськотатар. художників, зокрема А. Устаєв (1-а пре­мія), М. Абселямов (2-а премія), А. Ярмухамедов, нар. майстри А. Ефендієва, А. Калафатов. Се­ред довоєн. кримськотатар. ху­дожників — Т. Афузов, С. Османов, А. Устаєв, Р. Челебієв, М. Шер­федінов.

Другий етап становле­н­ня і роз­витку кримськотатар. образо­твор. мистецтва — 1950–80-і рр., коли крим. татари жили у місцях де­портації. Моск. дослідник Е. Ку­дусов від­значав, що під час депортації крим. татари не роз­чинилися в ін. тюркомов. народах, а всупереч усьому зберегли нац. індивідуальність, продемон­стрували жит­тє­стійкість. Деякі кримськотатар. майстри, твор. шлях яких роз­починався в Криму, змогли заявити про себе і за його межами, здобувши ви­знан­ня. У роки депортації значна час­тина крим. татар проживала на тер. Узбеки­стану, тому варто від­­­значити особливу роль узб. худож. школи у формуван­ні крим­ськотатар. мист. кадрів та її вплив на творчість кримськотатар. майстрів.

Сотні дівчат і юна­ків кримськотатар. національності одержали освіту в худож. навч. закладах Ташкента і Ферґани. В Узбеки­стані зʼявилися перші кримськотатар. скульпто­ри класич. школи (А. Алієв), екс­позиціоністи (А. Сеїт-Аметов), художники гобелена (М. Чурлу), живописці (А. Бараш, І. Нафієв, Р. Усеїнов), графіки (Е. Ізе­тов, З. Трасинова), керамісти (І. Аблаєв, Р. та С. Якубови). Деякі кримськотатар. художники здобули освіту в провід. худож. вищих навч. закладах Москви (Н. Якубов) та Ленін­града (нині С.-Петербург; Л. Трасинова), а також в Україні (Р. Абдурахманов, А. Бєлялов, Р. Нетовкін, Аб. Сеїт-Аметов), Таджики­стані (І. Веліул­лаєв, Ш. Ільясов, X. Ме­медляєв), Грузії (К. Джеп­паров). Твор. шлях К. Емінова, А. Ісмаїлова, А. Мустафаєва, Н. Планджієва, Ф. Реджепова, О. Чубарова, І. Шемседінова та ін., що роз­почався у довоєн. Криму, роз­­винувся у 1950–80-х рр.

Новий етап у роз­витку нац. куль­тури і мистецтва в цілому, і творчості кримськотатар. художників зокрема, ви­значили кін. 1980-х — поч. 1990-х pp. Радикал. зміни в житті нації, активізація політ. життя, від­новле­н­ня кримськотатар. народом демократ. прав і свобод не могли не по­значитися і на заг. характері роз­витку образотвор. мистецтва. Часом во­но має яскраво виражений політ. характер, адже багато художни­ків були і є актив. учасниками нац. руху. 1989 організовано Коор­динац. центр з від­родже­н­ня крим­ськотатар. культури, а пізніше на його основі — Кримськотатар. фонд культури. Створ. 1992 Асоц. кримськотатар. художників (1-й голова — Е. Ізетов, від 2001 — І. Нафієв) провела понад 200 ви­ставок у Криму, Україні та за кордоном. Поверне­н­ня майс­трів і художників активізувалося піс­ля проведе­н­ня 1990 в Сімферополі 1-ї Всесоюз. ви­ставки кримськотатар. художників, для участі у якій було за­прошено крим­ськотатар. художників з усіх респ. колиш. Рад. Союзу. У містах Криму, Узбеки­стану, РФ, Греції, Польщі, Туреч­чини, Німеч­чини, Грузії, Великої Британії, Ізраїлю поряд із груповими про­ведено персон. ви­ставки ху­дож­ників I. Аблаєва, А. Алієва, А. Ба­раша, І. Веліул­лаєва, К. Джеп­па­рова, Е. Ізетова, X. Мемедляєва, І. Нафієва, Р. Нетовкіна, С. Ос­ма­нова, З. Трасинової, Р. Усеїнова, І. Шемседінова, H. Яку­бова та ін. Від 1995 у Криму і за його межами щорічно проводять по 10–15 групових і персон. екс­позицій кримськотатар. художників. 1992 засн. Кримськотатар. нац. галерею (від 2006 — Кримськотатарський музей мистецтв).

Кримськотатар. образотворче мистецтво пере­живає не­прості часи. Після довгих десятиліть ре­пресій, гонінь, замовчува­н­ня інтерес до культури крим. татар зріс на­стільки, що почав негативно впливати на критерії добору худож. творів на ви­ставки.

Більшість кримськотатар. художників повернулася на батьківщину, але чимало з них проживає за межами Криму, зокрема С. Курт­джеміль, Г. Аліматова, І. Джетере, А. Ісмаїлов, А. Мустафаєв живуть і працюють в Узбеки­стані. Дослідниця сучас. кримськотатар. мистецтва С. Червон­на під­креслювала, що до кін. 1980-х pp. воно існувало поза офіц. ви­зна­н­ням його етніч. забарвлен­ності, нац. само­стійності, оскільки кримськотатар. художників на ви­ставках, у мистецтвозн. дослідж. їхньої твор­чості, у пресі подавали як «пред­­ставників від­повід. респ. і міст». В узб. мистецтво­знавстві М. Чур­лу високо цінували як майстра гобелена, проте ніде не згадували, що він пред­ставник кримськотатар. народу, який працює в Узбеки­стані.

На­прикінці 20 ст. у творчості кримськотатар. художників про­стежувалася роз­маїтість образотвор. жанрів і течій, від­роджен­ня символізму, екс­пресіонізму, сюр­реалізму. Після рамок соц­реалізму кримськотатар. худож­ники отримали свободу вибору і можливість від­крито виражати думки й почу­т­тя. Пошуки нових художніх засобів, при­йомів при­­звели до широкого ви­вче­н­ня тво­рів, раніше заборонених і схованих у фондах музеїв. Для час­тини митців умовні, від­мін­ні від реал. дійсності образи стали мо­гут. стимулом для самовиражен­ня, інші зберегли вірність реалізму. Серед ви­знаних майстрів живопису — А. Бараш, А. Бєлялов, І. Веліул­лаєв, К. Джеп­паров, Р. Емінов, С. Куртджеміль, І. Нафієв, Р. Усеїнов, О. Чубаров, М. Чурлу, Н. Якубов.

У періоди загостре­н­ня соц.-по­літ. від­носин і сусп. криз графіка була популяр. жанром мистецтва. До неї звертаються майстри, які мають різну профес. під­готовку. У сучас. кримськотатар. графіці зу­стрічаються і агітац. ріше­н­ня, і стилізації невисокого смаку, і дуже тонкі, поет., глибокі під­ходи до роз­кри­т­тя трагедії народу, ідеалів нац. руху. Кращі зразки кримськотатар. графіки політично незаангажовані, присвяч. вічним цін­ностям, моральності та культурі. Серед провід. графіків — Р. Абдурахма­нов, З. Акімова, Ш. Дервішев, І. Джетере, З. Ібрагімов, Е. Ізетов, Р. Нетовкін, Д. Османов, Абдуль та Амет Сеїт-Аметови, Е. Сеїт-Аметова, Д. Сеїтаптієв, Я. Теміркаяєв, З. та Л. Трасинові, А. Усеїнов.

Скульптура як самост. жанр сфор­мувалася в Криму від­носно пізно, але нац. традиції мистецтва худож. обробле­н­ня каменю сягають глибини століть. Мистецтво різьбле­н­ня на камені було не­відʼєм. частиною побуту і культу­ри кримськотатар. народу (над­­гробки, декор. оформле­н­ня бу­динків тощо). До встановле­н­ня в період середньовіч­чя на п-ві у якості держ. релігії ісламу пред­ки крим. татар виготовляли з каме­ню різні антропоморфні скульп­тури. Це ві­домі статуї 3-го тис. до н. е. з від­рогів Крим. гір і знамениті скіф., сармат., давньотюрк. і кипчац. скульптури, які встановлювали на честь помер­лих вождів у степах Криму. На поч. 20 ст. у Криму почали інтенсивно роз­виватися усі види образотвор. мистецтва, існували всі перед­умови для становле­н­ня влас. школи скульптури. Кримськотатар. майстри успішно пра­цювали в цьому жанрі, створюючи скульптури, які потребував час та ідеологія, беручи участь у місц. і всесоюз. ви­ставках. У 1930-і pp. частину кримськотатар. скульпторів-каменерізів зни­щено хвилею ре­пресій, деякі за­гинули в місцях спецпоселен­ня. Каменерізні традиції в мистецтві крим. татар було пере­рвано. У Кри­му від­бувається інтенсив. про­цес від­родже­н­ня нац. мистецтва. Профес. освіту сучасні скульптори Криму, як і живописці, одержали за межами п-ва. Після поверне­н­ня на батьківщину вони продовжують творчу діяльність. Серед скульпторів варто виділити А. Алієва та І. Єдилера; про­довжують плідно працювати Р. Аб­ляєв, І. Аметов, Ш. Ахтемов, А. Бє­лялов, Е. Зайдул­лаєв, Р. та С. Яку­бови і Ш. Ільясов. Кримськотатар. скульптори шукають нові засоби і форми виразності, роблячи свій внесок у роз­виток крим­ськотатар. мистецтва.

Літ.: Каталог прои­зведений крым­ско­татарских художников. К., 1993; Червон­ная С. Искус­ство татарского Крыма. Москва, 1995; Крымскотатарские ху­­дожники: Библиогр. слов. Сф., 1999; Заатов И. Крымскотатарское декоративно-прикладное и изобразительное искус­ство. Сф., 2003; Кримсько­татар­ські художники. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Живопис, графіка, скульптура: [Альбом]. Сф., 2008.

І. А. Заатов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю