КРИПʼЯКЕ́ВИЧ Роман Іванович (26. 10. 1925, Львів — 11. 04. 1999, там само) — громадський діяч, матеріало­­­знавець. Син Івана, брат Петра-Бог­дана, онук Петра-Франца Кри­пʼякевичів, чоловік О. Кри­пʼя­кевич-Цегельської. Кандидат технічних наук (1954). На­вчався у «Рідній школі» (1931–37) й Академічній гімназії (1937–43) у Львові, закінчив Львівський політехнічний ін­ститут (1950). Від 1951 — у Фізико-механічному ін­ституті АН УРСР (Львів): 1964–72 — завідувач лабораторії ви­вче­н­ня впливу водню на метали. Роз­робляв виробничі методи контролю форми циліндричних обʼєктів, досліджував взаємодію водню зі ста­л­лю та іншими металевими сплавами в умовах електрохімічного насиче­н­ня та при високих температурах. 1972 затриманий у Києві міліцією, після допиту й обшуку вдома і у лабораторії звільнений з роботи через звʼязки з дисидентами (за місяць до захисту докторської дисертації).

Працював у Львові в проект­ному ін­ституті «Ді­проспецавтотранс» (1972–78), науково-технічному ін­ституті ВО «Львівсільмаш» (1978–83), лабораторії «ЕКТІ-автотранс» (1983–85). Від 1985 — на пенсії. Пере­кладав з іноземних мов технічну документацію, готував до друку праці й упорядковував архів батька. Від кінця 1980-х років брав активну участь у діяльності Товариства української мови, НРУ, НТШ та ін. 1992–95 очо­лював Українсько-Ав­стрійський науковий центр НАНУ при Західному науковому центрі НАНУ (Львів); 1995–98 читав лекції з етики та риторики у Львівській греко-католицькій духовній семінарії Св. Духа та Львівській богословській академії. 1996 став спів­засновником Фонду св. Володимира, у якому започаткував проект «Центр Родини». За заслу­ги у налагоджен­ні між­народних звʼязків 1997 при­значений першим почесним віце-консулом Австрії у Львові, на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Закарпат­ті та Волині. В остан­ні роки життя пере­видавав наукову спадщину батька, популяризував її в українській і зарубіжній періодиці.