ЕНЕРГОНОСІЇ́ — природні джерела, які використовують для виробництва теплової та електричної енергії. Найпоширенішими Е. є природні органічні сполуки, що мають здатність горіти (за­стосовують як джерело тепл. енергії). Першими Е., які почали використовувати люди, були деревина та ін. сухі рослин­ні залишки. Викопні горючі органічні сполуки роз­по­всюджені в природі у твердому (камʼяне вугі­л­ля та буре вугі­л­ля, торф, горючі сланці), рідкому (нафта) та газоподіб. (природні гази горючі) станах. В Україні родовища камʼяного вугі­л­ля зосереджені в Донец. і Львів.-Волин. бас., бурого — у Дні­пров. бас. На її тер. знаходиться бл. 1,5 тис. родовищ торфу. Найбільші родовища горючих сланців — у Кіровогр., Черкас. та Івано-Фр. обл., родовища нафти і природ. газу — у Дні­пров.-Донец., Пере­дкарп., Причорномор.-Крим. нафтогазонос. обл. До Е. також від­носять радіо­активну сировину, насамперед руди урану (в Кіровогр. і Придні­пров. уранонос. областях УЩ — понад 20 родовищ). Осн. вимоги до Е.: до­статня поширеність у природі, рентабельність видобутку, екол. прийнятність, тех. можливість та екон. доцільність викори­ста­н­ня. У звʼязку з тим, що більшість горючих Е. належить до невід­новлюваних природ. ресурсів, дедалі більшого значе­н­ня в Україні й світі набуває про­блема викори­ста­н­ня Е., які мають джерелом від­новлювані ресурси — енергії сонця, вітру, мор. припливів тощо. Серед від­новних Е. також — різні види біо­палива — палив. етанол з цукр. тростини та крохмал. рослин. сировини; біо­дизель з ріпаку та пальм. олії, біо­газ із с.-г., пром. і побут. органіч. від­ходів. Див. також Вітроенергетика, Гідроенергетика, Горючі корисні копалини, Енергії джерела альтернативні.