Екологічна антропологія

ЕКОЛОГІ́ЧНА АНТРОПОЛО́ГІЯ — наука, що вивчає розвиток культур залежно від природного середовища. Теоретично таке розуміння істор.-культур. процесу оформилося у працях Ш. Монтеск’є. На його думку, культур. розвиток та навіть форма держ. упр. залежать від клімату, родючості ґрунту, ін. природно-геогр. чинників. У 19 — на поч. 20 ст. концепцію геогр. детермінізму розробляли Р. Бокль, Ф. Ратцель, М. Мечников, Г. Плеханов. У 1-й пол. 20 ст. у науках про культуру домінував посибілізм (природне середовище розглядав як пасив. фундамент, на якому можуть виникати та розвиватися різні види люд. суспільств). Йому на зміну після 2-ї світової війни прийшла Е. а., що пояснювала взаємовплив природ. середовищ і культур. Термін «Е. а.» у наук. обіг увів 1955 амер. антрополог М. Бейтс. Е. а. аналізує взаємодію природи та культури, враховує вплив культури (навіть на доіндустр. рівні) на екол. оточення, розглядаючи довкілля лише з погляду використовуваних людиною ресурсів і умов, а не як сукупність природ. особливостей території. В Е. а. виділяють кілька підходів до вивчення взаємодії природи та культури. Найпоширеніший — пов’язаний з концепцією культур. екології Дж. Стюарда, яка спрямована на вивчення адаптації суспільства до середовища довкілля та з’ясування того, чи починаються з внутр. адаптації соц. зміни еволюц. характеру. Культурна адаптація — безперерв. процес. Проблеми та методи Е. а. близькі до проблем і методів аналог. способу аналізу культур, що існував у рос. рад. науці: концепції госп.-культур. типів (розробляли С. Толстов, М. Левін та ін.) та наук. напряму екологія етнічна. Завдання Е. а. — дослідж. мінливості люд. популяцій, які мешкають у різноманіт. умовах довкілля, з використанням антропол. методів (розглядають систему «людина–культура–середовище»). Під впливом змін природ. середовища у ході тривалого розселення люд. популяції набувають властивостей, що роблять їх більш адаптованими до тих або ін. геогр. умов. Пристосування здійснюється не тільки за допомогою культур. удосконалень, але і в результаті перебудов функціонал. та структур. систем організму. Будь-які подібні риси (біол. і небіол. порядків), що виникли природ. чином або спеціально вироблені для успіш. існування в даних умовах, називають адаптив. змінами. Усю частку біол. мінливості, яка асоціюється з конкрет. екол. факторами і має значення для виживання людини, називають екол. (пристосов.) мінливістю. Взаємодія у системі «організм–середовище» вибудовується в послідовну схему: зміна екзоген. факторів середовища — пристосування до нових умов — екол. мінливість.

Розмір шрифту

Екологічна антропологія

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті