Деградація

ДЕГРАДА́ЦІЯ (від лат. degradatio — зниження, рух назад, погіршення, занепад, втрата властивостей) — зниження рівня якості, що в окремих випадках є наслідком тільки кількісних змін. В укр. мові як синоніми до «Д.» використовують слова «виродження», «спрощення», «збіднення». Поняття «Д.» застосовують для оцінки неорган. та орган., природ. процесів, псих.-духов. життя люд. індивідів і соціумів (Д. довкілля, Д. як виродження видів у процесі еволюції, Д. як занепад чи зникнення цивілізацій, Д. псих.-духов. життя особи). Під впливом атомарно-молекуляр. теорії просторову метафору «нижче–вище» стали розглядати під кутом зору протиставлення «простіше–складніше», а складніше оцінювати як таке, що перебуває на якісно вищому рівні. Еволюц. теорії у біології (передусім дарвінізм), відповідно до яких складніші утворення виникають на основі простіших, спонукали до поєднання з протиставленням «простіше–складніше» часових характеристик — прогрес і регрес. При цьому регрес в історії окремих суспільств і цивілізацій може набувати характеру руйнування вже досягнутого, деструкції. Еволюц. уявлення у 19 ст. були перенесені в соціологію, найвідомішою з яких стала соціологія Г. Спенсера (визначав поступ як наростання диференціації та появу цілостей, яким властивий вищий ступ. рівноваги, а також досконаліші способи впорядкування). При цьому він наголошував на поступовості змін, на противагу еволюц. теорії «катаклізмів» Ж. Кюв’є. До соц. еволюц. антропологій належать концепції, у яких світ. історію розглядають як таку, що проходить крізь стадії зрілості (дикість, варварство, цивілізація у Л.-Г. Морґана); марксист. концепція поєднує еволюц. зміни (переважно кількісні) зі швид- кими якісними, революційними. У 20 ст. прогресивізм, засн. на філософії просвітництва, та поєднаний з ним соц. еволюціо- нізм зазнали критики. Втратила переконливість просвітн. віра, що наслідком наук. поступу і просвіти стане поява нового типу людини, здатної керуватися розумом у розв’язанні конфліктів. 1-а світова війна, поява політ. режимів, базованих на ідеології націонал-соціалізму й комунізму, остаточно підірвала віру в ліній. істор. поступ. Ці події спонукали до пошуків глибшої індивід. і соц. антропології. Дослідж. з глибин. психології, поєднані з психіатрією (З. Фройд, К.-Ґ. Юнг, Е. Фром та ін.), дозволили краще зрозуміти приховану динаміку, що спричиняє різні форми Д. особистого й колектив. життя. Йдеться не стільки про псих.-духовні Д., зумовлені біол. причинами (враження мозку, старіння тощо), а пов’язані з явищами псих.-духов. характеру. Глибинна психологія дозволила з’ясувати роль підсвідомих чи позасвідомих чинників у поширенні злоякіс. ідеологій. Важливими причинами деяких видів псих. захворювань є втрата необхід. рівня рівноваги між особою та суспільством. Як зловживання владою, здійснюваним під гаслом наведення порядку, так і високий рівень хаосу в сусп. житті однаковою мірою можуть викликати деформації псих.-духов. життя особи. Соц. середовище набуває ознак абсурду, що стає одним із важливих джерел усвідомлення особою втрати смислу життя. Тему абсурду розкрито у літ. творах (пізні нім. романтики, М. Гоголь, Ф. Достоєвський, Ф. Кафка, А. Камю). Як додаток до глибин. психології у 20 ст. розвинуто «вершинну» (гуманіст.) психологію (наголошує на важливості проблем особистої ідентичності, проблемі сенсу люд. життя). Не тільки тоталітарні політ. ідеології, а й індивідуаліст. лібералізм, зорієнтований на утилітаризм та егоїзм, однаковою мірою викликають деструкцію важливих сусп. цінностей, підважуючи перспективу особи досягти рівноваги особистих і сусп. інтересів. Дослідж. у психології та соціології, які вказують на вагому роль сусп. середовища в розвитку здібностей дитини (зокрема розумових), дозволяють пояснити причини окремих видів розумової відсталості, певні види Д. Унаслідок критики ліній. концепцій всесвіт. історії предметом вивчення в історії, соц. і культур. антропології стали «біографії» люд. соціумів (етносів, цивілізацій, націй) під кутом зору стабільності й дестабілізації, а також чинників, які зумовлюють занепад цивілізацій (О. Шпенґлер, А.-Дж. Тойнбі). Частково у соціології Е. Дюркгайма, виразніше у Т. Парсонса у центрі уваги постала сусп. ментальність та система сусп. цінностей, які засвоює особа у процесі соціалізації. З цим напрямом поєднували структурно-функціонал. і системні підходи. В укр. філос. літературі до цього напряму дослідж. належить концепція, запропонована М. Поповичем у кн. «Раціональ- ність і виміри людського буття» (К., 1997), в якій поняття порядку й хаосу, структури та розпаду є засадничими. Автор використовує у ній також ідеї синергетики, вказуючи, що стабілізація певного суспільства може відбуватися шляхом «звалювання» сусп. структур на певний атрактор. У таких підходах прагнуть поєднувати з’ясування взаємодії процесів на мікро-, мезо- та макрорівнях. У 20 ст. важливим напрямом дослідж. стало з’ясування шляхів модернізації (індустріалізації, ринкової економіки, демократизації). З ними споріднені вивчення особливостей постіндустр. (інформ.) суспільств і процесу глобалізації. Сучасна оцінка сусп. розвитку під кутом зору «вищого–нижчого» ґрунтується на визнанні нерівномірності поступу в різних сферах сусп. життя. Це спонукало до перегляду однознач. оцінок певних епох у зх. цивілізації (напр., відмова від суто негатив. оцінки європ. середньовіччя як «темного»). Якщо залишити осторонь передмодер. період (у якому зберігалася значна різниця між способами життя і системами цінностей у різних суспільствах), то історія 20 ст. показує, що процес модернізації відбувався нерівномірно: поступ в одних сферах поєднувався не тільки зі збереженням у видозміненій формі «відсталих» ментал. стереотипів і способів поведінки, а з процесами Д., регресу (тоталітарні ідеології, геноцид, жорстокі міжетнічні, міжнац. конфлікти тощо). Найбільша загроза сучас. високотехнол. суспільств закорінена у невідповідності між наук.-тех. поступом та формуванні етики відповідальності, якої вимагає володіння високими технологіями (найвідоміша публікація на цю тему Й. Йонаса — «Versuch einer Ethik für technologische Zivilisation», Frankfurt-am-Main, 1979; укр. перекл. — «Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації», К., 2001). Перехід до т. зв. інформ. відкритих суспільств (переважно західних) супроводжується регресив. процесами (хоч і в оновлених модифікаціях). Ліберал. індивідуалізм у поєднанні з ринк. економікою спричинили поширення споживац. ідеології. Ю. Габермас у прочитаних у Москві лекціях («Демократия, разум, нравственность», Мос- ква, 1995), зауважив, що у таких суспільствах ЗМІ, зорієнтовані на розважал. та приватизоване споживання інформації, підпорядковують собі комунікативну сферу, наслідком чого стає переважання масової свідомості, зорієнтованої на споживання, розваги. Це впливає на різні види діяльності, прикладом чого може бути продукування літ. та мист. творів, націлених на зацікавлення та сенсаційність (еротика, містика, епатаж). Відбувається Д. деяких традиц. структур, прикладом чого може бути сім’я, стабільність якої підриває зростаюча статистика розлучень. Таке ж поєднання позитив. і негатив. тенденцій наявне у процесі глобалізації. Деякі позитивні елементи глобалізації (поширення демократії, міжнар. зусилля у розв’язанні екол. проблем та у відверненні міжетніч. конфліктів) поєднуються з негативними (зокрема поширення глобал. масової примітив. поп-культури, яка підважує самобутні культури народів).

Демократизація, впровадження ринк. економіки в державах, утворених унаслідок розпаду СРСР, є особливо показовим під кутом зору поєднання поступу і регресу. Ефективне демократ. врядування є значно тоншим засобом сусп. саморегулювання, тому потребує наявності культур. передумов, відповід. перетворень на рівні масової свідомості, психіки. До найважливіших із таких передумов належить наявність громадян. і нац. свідомості. Така свідомість не могла сформуватися у тоталітар. імпер. державі, якою був СРСР. Людина, призвичаєна до контролю зовні, не має звички поважати закон, ґрунтуючись на влас. переконаннях. Високий рівень успадкованого правового, нац. нігілізму — осн. причина труднощів у сучас. Українській Державі. Відсутність громадян. та нац. єдності робить народ нездат. успішно контролювати владу, оскільки він неминуче стає жертвою технологій «поділяй і володарюй». А відтак демократизація набуває ознак олігархізації, поєднаної з високим рівнем корупції, з домінуванням у політиці великої буржуазії «скоробагатьків», які наживаються не стільки шляхом інвестування капіталів у високотехнол. виробництво, як за рахунок «прихватизації», розподілу енергоресурсів, експорту сировини, блокування розвитку дрібного та серед. бізнесу. Наслідками цього стали високий рівень безробіття, масовий виїзд громадян на заробітки, поширення проституції, наркоманії, безпритульності, дит. бездоглядності. Провідне становище у суспільстві здобувають цинічні прагматики, які керуються егоїстич. мотивами влас. збагачення. Наслідком цього стає поширення у суспільстві морал. і правового нігілізму. Телеканали, приватизовані олігархами, не зорієнтовані на утвердження поваги до правових та етич. норм, громадян. і нац. самосвідомості. Це зумовлює зростання цинізму, егоїзму з явною тенденцією до неприпустимого рівня хаосу (як наслідку заг. корупції). Загроза хаосу схиляє громадян до наведення правового порядку, елементар. виконав. дисципліни з допомогою сильної, авторитар. влади. Побіжно окреслені негативні явища сприймають як регресивні, як прояви Д., оскільки при цьому руйнуються деякі позитивні елементи, наявні в комуніст. режимі, принаймні в період «брежнєвізму»: відповідна соц. політика (оплачувані з бюджету житло, освіта, мед. обслуговування), держ. підтримка діяльності наук. і культур. установ (бібліотек, клубів, будинків культури тощо). І все ж однозначна негативна оцінка процесів в укр. суспільстві 90-х — поч. 21 ст. є крайністю, бо у такому разі нехтують безпереч. здобутками. Мається на увазі не тільки створення важливих засад держ. незалежності та утвердження прав людини, а й важливі здобутки в економіці, науці, культурі. Висвітлення позитив. досягнень потребує окремого розгляду в кожній сфері сусп. життя та діяльності. Але це не повинно схиляти до применшення загроз, що їх містять названі різновиди Д.

Розмір шрифту

Деградація

Рекомендована література

Інформація про статтю