ДЕЛОНЕ́ Лев Микола­йович (29. 04 (11. 05). 1891, С.-Петербург — 01. 11. 1969, Москва) — ботанік, цитолог, селекціонер. Син Миколи, брат Бориса Делоне. Доктор біо­логічних наук (1935, без захисту дис.), професор (1937). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1919). Від 1920 працював у Тифліс. ботан. саду (нині Тбілісі); від 1925 — у НДІ селекції тресту «Союзцукор» (нині Ін­ститут цукр. буряків УААН, Київ); 1928–33 — проф., завідувач кафедри генетики Маслів. ін­ституту селекції та насін­ництва (Миронів. р-н Київ. обл.); 1933–37 — зав. сектору генетики, 1946–49 — зав. лаб. цитогенетики, 1949–56 — старший науковий спів­робітник, 1956–69 — завідувач від­ділу агро­екології та рослин. ресурсів Укр. НДІ рослин­ництва, селекції і генетики (до 1956 Харків. селекц. станція, нині Ін­ститут рослин­ництва УААН); водночас 1934–46 — завідувач кафедри генетики, селекції та насін­ництва, 1946–48 — ботаніки Харків. с.-г. ін­ституту. Основний напрям наукових досліджень — каріосистематика, цитологія і генетика рослин, зокрема роз­робив каріологічний метод у систематиці рослин та об­ґрунтував за­пропонований Г. Левитським термін «каріотип». Вперше описав явище паралелізму в мінливості природ. та екс­перим. мутацій (1934). Першим в Україні (разом з А. Сапєгіним) здійснив штуч. мутагенез у рослин (ячмінь і пшениця) та за­провадив за­стосува­н­ня іонізуючого ви­промінюва­н­ня як чин­ника мутагенезу (1928–34). На основі ви­вче­н­ня спонтан. мутацій у пшениці під впливом зовн. умов об­ґрунтував метод внутр.-сорт. добору в ліній. сортах самозапилювачів (у спів­авт. з В. Дідусем), внаслідок чого створив сорт озимої пшениці Харківська 4. Ви­вчав світ. рослин­ні ресурси як початк. матеріал для селекції найважливіших польових культур в Україні. Результати цих дослідж. стали основою створе­н­ня у 1990-х рр. Нац. центру генет. ресурсів рослин України Ін­ституту рослин­ництва УААН. Спів­автор під­ручника «Курс генетики» (Москва, 1938).