Джаз

Визначення і загальна характеристика

ДЖАЗ — рід професійного музичного мистецтва. Виник на Пд. США на межі 19–20 ст. як результат тривалої взаємодії афро-амер. і європ. муз. культур. Джерелами Дж. є муз. фольклор афроамериканців (трудові, реліг. та світські пісні) і фольклор та побут. музика біло­шкірих пере­селенців з Європи. Термін «Дж.» (англ. спочатку — jass, згодом — jazz) використовують від серед. 1910-х рр. — спочатку для по­значе­н­ня ансамблів та виконуваної ними музики. Ви­значе­н­ня специфіки Дж. є актуал. і в сучас. музико­знавстві. До його гол. систем. ознак належать особлива виконав. манера з характерним інтонува­н­ням та звуковидобува­н­ням, від­мін­ними від академ. і спрямованими на від­творе­н­ня ладоінтонац. строю вокал. жанрів фольклору афроамериканців; ім­провізаційність (вільна, пере­важно на основі ві­домої мелодії) як гол. засіб творе­н­ня муз. матеріалу; широке за­стосува­н­ня варіантно-варіац. принципу роз­витку; свінґ як специф. якість муз. тканини, особливий псих. стан виконавців і слухачів. Зміни, що від­булися у Дж. впродовж 20 ст. (пере­важа­н­ня компонованого Дж. над ім­провізаційним, ускладне­н­ня засад формотворе­н­ня, стиліст. роз­шарува­н­ня тощо), унеможливлюють формулюва­н­ня вичерп. ви­значе­н­ня поня­т­тя. Еволюція Дж. у най­природнішому для нього соціокультур. середовищі — на теренах США — реалізувалася у 20 ст. через зміну трьох гол. худож. напрямів: традиц. (20-і рр. — новоорлеан., чиказ., 30-і рр. — стиль свінґ), модерн-Дж. (40-і рр. — бі-боп, кул, 50-і рр. — про­гресив, гард-боп, вест-кеуст), авангард (60-і рр. — фрі-Дж., модальний Дж.). Перші два напрями утворюють т. зв. мейнстрім (гол. течію), що обʼ­єд­нує стилі, яким притаман­на не­змін­ність корін. джаз. традицій. Одним з перших усталених інструм. складів Дж. був ансамбль з шести виконавців, умовно поділений на дві групи: сольну (корнет, кларнет, тромбон) та акомпанувал. (банджо або фортепіано, струн. або духовий бас, ударні). Найві­доміші музиканти поч. 20 ст. — Бадді Болден, Банк Джонсон, Фред­ді Кепард, Джо Кінґ Олівер, Луї Армстронґ (корнет); Альфонс Піку, Джон­ні Доддс, Сідні Беше, Альберт Ніколас, Джим­мі Нун (кларнет); Кід Орі, Джек Тіґарден, Джордж Бруніс (тромбон); Джон­ні Сент Сір, Едді Кондон, Едді Ланґ (банджо, гітара); Бейбі Доддс (ударні); Білл Джонсон, Попс Фостер, Піт Бріґс (контрабас, туба); Джел­лі Ролл Мортон, Ерл Гайнс (фортепіано).

У 1920-х рр. Дж. поширився у Європу, де стимулював формува­н­ня нац. джаз. шкіл та вступив у стильові діалоги з музикою академ. традиції (творчість І. Стравинського, Е. Саті, Д. Мійо, Е. Кшенека, Ф. Пуленка, А. Онеґ­ґера, П. Гіндеміта, Д. Шостаковича, Б. Яновського, Ю. Мейтуса, Л. Ревуцького та ін.). Особливістю джаз. процесу в СРСР, зокрема й в Україні, був його хвилеподіб. характер, зумовлений соціокультур. об­ставинами. Початком рад. Дж. вважають концерт «Першого в РСФРР екс­центричного оркестру — джаз-банду» В. Парнаха у Москві (1922). У 1926 у Харкові, Києві та Одесі ви­ступав з концертами колектив Ф. Вітерса «Королі джазу» з саксофоністом Сідні Беше. Хоча ще раніше у Харкові при театрі Пролеткульту Ю. Мейтус організував профес. Дж.-банд, що брав участь у муз. оформлен­ні ви­став і ви­ступав з концерт. про­грамами (1924–26), а також Дж.-банд при театрі «Березіль». Від 1920-х рр. Дж. уві­йшов до укр. муз. життя як елемент системи жанрів роз­важал. музики. У 1930-х рр. за умов актуалізації потреби у створен­ні музики для мас він став одним із джерел тогочас. масової пісні й кіномузики (зокрема І. Дунаєвського), а отже, елементом стильової системи масової музики в СРСР (її поширен­ню в Україні сприяли радіопередачі й кіно). Першим джаз. колективом у Зх. Україні 1930-х рр. був Львів. теа-Дж. Г. Ворса, який гастролював містами СРСР. На­прикінці 1930-х та впродовж 1940-х рр. Дж. уві­йшов до системи жанр. класифікації рад., зокрема й укр., музики, що було повʼязано з функціонува­н­ням великих оркестрів. Кін. 1940-х — 1950-і рр. стали періодом за­стою джаз. процесу внаслідок пере­слідувань рад. владою. Від 1960-х рр. Дж. в Україні почав ви­окремлюватися в особливий рід муз. мистецтва, структуруючись на різних рівнях, та взаємодіяти з галузями муз. культури в цілому. Створ. низку Дж.-клубів (у Дні­пропетровську, 1961; Києві, 1962; Донецьку, 1967 та ін.), де проводять різноманітні акції — вечори-зу­стрічі, концерти та фестивалі (див. Джазові фестивалі). Формува­н­ня фестивал. джаз. руху в Україні стало потужним чин­ником творе­н­ня виконав. школи. На­прикінці 1990-х рр. функціонували числен­ні біґ-бенди, диксиленди (зокрема «Медікус» у Львові, від 1957) і джаз. ансамблі з 2–8 виконавців (т. зв. комбо), квартети, тріо (Ю. Шепети, Е. Ізмайлова, С. Крашенин­никова, А. Шацького). Серед ві­домих укр. джаз. виконавців — бенд-лідери О. Шаповал, М. Рєзницький, М. Голощапов, О. Гебель, М. Євпак, піаністи А. Алексанян, К. Віленський, Є. Дергунов, Ю. Бонь, В. і Т. Полянські, Ю. Кузнецов, П. Пашков, В. Прихожай, В. Соляник, скрипаль С. Охримчук, трубачі В. Колесников, Г. Немировський, гітаристи В. Молотков, С. Овсян­ников, Е. Ізмайлов, саксофоністи Г. Івченко, М. Кочетов, Д. Маркітантов, бас-гітаристи М. Кримов, Ю. Марков, О. Путятін, В. Сороченко, виконавці на ударних інструментах В. Мачулін, С. Хмельов та ін. В остан­ній третині 20 ст. елементи Дж. уві­йшли до стильових систем укр. композиторів, серед яких — М. Скорик, І. Карабиць, К. Віленський, Ж. Колодуб, В. Власов, В. Золотухін, В. Зубицький, Б. Буєвський, О. Козаренко, І. Тараненко, Я. Лапинський. Популяризації Дж. в Україні знач. мірою сприяли музико­знавці Ю. Малишев, В. Симоненко, радіо- і тележурналісти М. Амосов, Д. Гальона, Л. Ґольдштейн, О. Коган. 1995–98 діяла Джазова асоціація України.

Літ.: H. Panassié. Histoire du vrai jazz. Paris, 1959; Баташев А. Советский джаз: Исторический очерк. Москва, 1972; Малишев Ю. Це — музика! К., 1974; J. E. Berendt. Od raga do rocka. Wszystko о jazzie. Kraków, 1974; J. L. Collier. The Making of Jazz: A Comprehensive History. New York, 1979; C. Bohländer, K.-H. Holler. Jazzführer in zwei Bänder. Leipzig, 1980; Симоненко В. Лексикон джаза. К., 1981; F. Starr. Red and Hot: The Fate of jazz in the Soviet Union 1917–1980. New York, 1983; Мінікін Л. Про естетику і практику побутува­н­ня джазової музики // Муз. критика і сучасність. К., 1984. Вип. 2; G. Sales. Jazz: American Classical Musik. New York, 1985; Олендарев В. Понятие «советский джаз» и про­блема формирования национального стиля // Про­блемы муз. культуры: Сб. ст. К., 1987. Вып. 2; Советский джаз. Про­блемы. События. Мастера: Сб. ст. Москва, 1987; S. W. Finkelstein. Jazz: A Peopleʼs Music. New York, 1988; Романко В. Джаз і академічна музика: шляхами синтезу // Музика. 1998. № 3; Його ж. Про­блеми джазу у вітчизняному музико­знавстві 20–30-х років XX столі­т­тя // Наук. зап. Терноп. пед. ін­ституту. Сер. 9. Муз. мистецтво. 1998. № 1; Його ж. Сучасна вітчизняна джазологія: про­блеми, пер­спективи // Там само; Елагин Ю. Укрощение искусств. Москва, 2002; Симоненко В. Українська енциклопедія джазу. К., 2004.

В. І. Романко

Завантажити статтю