Говірка
Визначення і загальна характеристика
ГОВІ́РКА — мовно-територіальне утворення, що є засобом спілкування для мешканців одного або кількох сусідніх, зазвичай сільських, населених пунктів. Її називають «мікромовою», оскільки має власні мовні (фонетичні, акцентуаційні, граматичні, лексичні, семантичні) рівні та виконує ті ж функції в суспільстві, що й літературна мова. Генетично споріднені говірки, які мають спільні риси на всіх мовних рівнях, об’єднують у групи говірок, говори або діалекти. Залежно від розташування говірки в межах ареалу поширення діалекту, до якого вона належить, розрізняють центральні (ядерні), периферійні (окраїнні) та перехідні говірки. Останні займають проміжне положення на стику двох діалектних систем і поєднують характерні особливості кількох говірок, що належать до різних діалектів. Крім цього, виділяють острівні говірки — ті, що функціонують в іншомовному оточенні або в межах іншої діалектної системи цієї ж мови; їх носіями є переселенці. В ареалогії говірка (найменша одиниця діалектного членування мови) разом з діалектом (говором) та наріччям утворюють ієрархію діалектних одиниць мови. Сукупність усіх говірок мови складає діалектну мову. На відміну від діалекту чи наріччя, говірка — це реальна комунікативна одиниця, яка разом із літературною мовою є основою мовленнєвої діяльності більшості людей. Використання у публічному просторі власної говірки в певних життєвих ситуаціях — характерна особливість сучасної мовної картини багатьох країн світу, коли має місце паралельне функціонування говірки та літературної мови (диглосія). Говірка — об’єкт дослідження описової діалектології. Прикладом одного з найповніших описів говірки є книга «Говірка села Машеве Чорнобильського району» (К., 2003, ч. 1–3).
Рекомендована література
Завантажити статтю
